І досі не зустрів жодного судна. Правда, під час подорожі до Канарських островів я зустрів теж тільки два кораблі і до того ж у кількох милях від берега. Цікаво, що птахів я бачу тільки вранці, коли вони летять на схід, і ввечері, коли вони повертаються на захід. Очевидно, їх польоти зв'язані із землею. Це непогана прикмета.

Погода мінлива, але загалом добра. Вітер то сильний, то ледве дише. Швидше б уже припливти!

Субота, 22 листопада. Вітер ледве повіває, і «Єретик» повзе, мов черепаха. При такій швидкості мені потрібно буде ще днів вісім. Останні дні, як я й сподівався, дуже тяжкі. Мимоволі впиваюсь поглядом у горизонт. Можна збожеволіти, до чого ж хмари бувають схожі на землю! Та я знаю, що побачу її не раніше ніж у понеділок. Тільки б побачити, нехай навіть мені доведеться цілий тиждень простояти на місці, не маючи змоги причалити.

Птахів з островів стає все більше. Коли б я тільки знав, що воно значить. Поки що не видно жодного корабля. Хоч би подув бодай легенький вітрець!

Неділя, 23 листопада. Вже шосту неділю я зустрічаю в океані. Сподіваюся, це буде остання. Знову подув вітер, цього разу постійний. Якщо він не вщухне, я припливу до берега у вівторок чи в середу. От тільки не знаю, де пристану, бо «Єретика» відносить на північ.

Зустрів дивовижних риб, схожих на баліст, але з двома плавцями, як в акули. Спробував зловити хоч одну, бо летючі риби мені вже остогидли, але марно.

17 годин. На південному сході збирається чергова короткочасна гроза. Цікава тут погода: то світить яскраве сонце і на небі ні хмаринки, то, навпаки, заливний дощ. З однієї крайності в іншу.

Гроза насувається. Що зі мною буде? А втім, я вже не так хвилююсь. Якщо навіть і здійметься буря, берег недалеко! Цього ранку я бачив разом трьох «солом'яних хвостів», а в моєму довіднику для потерпілих сказано: «Три білохвости поряд означають, що земля не далі як за 80 миль». Більше того, в ту мить, коли з півдня насунула грозова хмара, я побачив птицю фрегат. Той самий довідник каже: «Фрегат ніколи не ночує в морі і не залітає далі ніж за 100 миль від берега. Тільки одного разу зустріли фрегата, як виняток, за 300 миль від найближчого острова». Все це знову переконує мене, що я недалеко від землі.

Ще до того, як вдалині з'явилися перші ознаки бурі, я відчув якесь занепокоєння. А втім, занепокоєння — може, це навіть і не те слово. Швидше це було панічне бажання сховатися, врятуватись, утекти — куди саме — я не знав, та мені було й байдуже, аби тільки втекти. Розкривши морський довідник, я почав перечитувати розділ про тайфуни. Небо було рожеве, все в золотих блискітках, і тільки на обрії виднілося кілька чорних плям. Скільки я не вдивлявся, не міг помітити нічого небезпечного. Та, незважаючи на це, мене охопило таке передчуття, ніби ось-ось має щось трапитись. Як мені хотілося кудись сховатися від катастрофи, що насувалася!

Уже згодом, на острові Барбадос, я довідався, що кораблі, які пливли за кількасот миль північніше від мене, теж потрапили в зону тайфуну. Моряки цих кораблів пережили таке ж почуття тривоги, як і я.

Чорна смуга перекреслила зліва направо весь горизонт позаду «Єретика» і затулила сонце. Поступово стає холодніше. Чорна хмара насувається немов залізна завіса, і схоже на те, що вона незабаром закриє все небо.

Вітер дув з неослабною силою, аж поки хмари не пішли в наступ. Океан лишався спокійним, і я сподівався, піднявши вітрило, втекти від бурі. Але незабаром стало чути вже знайомий мені характерний шум, схожий на потріскування або віддалену кулеметну стрільбу: хмара несла заливний дощ. Здавалося, ніби тисячі соснових шишок тріщать у полум'ї лісової пожежі. І тоді ураган, немов скажений звір, кинувся на мене.

Я вже не раз помічав цікаве явище: буря завжди супроводжується вітром, який зовсім не залежить від неї. Коли здійнявся сильний вітер, я вирішив за всяку ціну скористатися ним і, доки зможу, не спускати вітрила.

Я намотав шкот на руку, щоб відразу ж його послабити, коли налетить шквал.

Зненацька серед дня настала темна ніч. У світлі блискаючих струменів води я побачив, що моє вітрило напнуте до краю і щомиті може тріснути. Це тривало недовго, але було жахливо. Цілу годину я мчав серед розбурханих стихій, управляючи тільки шкотом. Через годину ураган випередив «Єретика», але шкот до крові натер мені руку.

Як тільки грозові хмари попливли далі, вітер одразу вщух, наче його й не було. Вперше з часу відплиття «Єретика» з Канарських островів моє вітрило зморщилося, залопотіло і нарешті обвисло. Досі мені здавалося, ніби я вже переніс найважчий етап подорожі: місяць поганющої погоди, рвучких вітрів і дощів. Насправді це було не так.

Найпідступніший ворог парусних кораблів — мертвий нескінченний штиль — чатував мене попереду.

Думаю, щоденник мого плавання найкраще розповість про тугу і відчай, які охопили мою душу.

Понеділок, 24 листопада. Це таки правда: не кажи гоп, поки не перескочиш! Буря принесла з собою південний вітер. Тепер я за допомогою кіля ледве можу держатися курсу 320° за компасом, тобто значно відхиляючись на північ. Дуже боюся потрапити в Гольфстрім, бо тоді «Єретика» остаточно пожене на північ. У цей час я думав, що перебуваю біля злиття північної екваторіальної течії та Гольфстріму. Тоді мені довелося б пливти ще місяць. Якби мене віднесло на північ до 23–24°, то на довершення всього я страждав би й від холоду, бо стає прохолодно. Адже зараз зима! Коли б пощастило зустріти якесь судно! Хоч би вітер змінився. І треба ж, щоб отаке сталося миль за 90 від Дезірад! Це вже, мабуть, тільки мені так не щастить. Ось і пасат не дме там, де він мусить дути… Я боюся, що це триватиме дуже довго.