— Потрібна допомога?

Я відповідаю:

— Скажіть, будь ласка, точний час і точну довготу.

— 49° 50.

Різниця в порівнянні з моїми обчисленнями становить 10° або 600 миль.

Ці слова приголомшують мене. У відчаї я хапаю весла, щоб підпливти до корабля, весь час повторюючи: «Тим гірше! Я виніс п'ятдесят три дні. Досить з мене!»

Капітан питає:

— Хочете піднятися на борт?

Я подумав: «Тим гірше, нехай беруть на борт, усе одно експеримент закінчено. Зрештою, п'ятдесят три дні — чудовий доказ».

Піднімаюся на палубу «Аракаки» — великого вантажно-пасажирського судна, що йде з Ліверпуля. Мене зустрічає огрядний, жвавий чоловік років п'ятдесяти. Це капітан Картер із Ліверпуля. Він одразу ж пропонує мені:

— Ми вас доставимо разом з човном у Британську Гвіану, в Джорджтаун.

Спочатку я погоджуюся, але потім одразу спливає в пам'яті випадок з «Сіді Феррук». Я вже бачу своїх друзів, булонських моряків, які обов'язково скажуть:

— Все це добре, однак ти не переплив Атлантичного океану.

Тоді п'ятдесят три дні важкого і небезпечного випробування втратять будь-яке значення. Хоч моя теорія практично доведена, але для простих людей, особливо ж для моряків, сам факт, що я дістався до берега не на човні, означатиме невдачу. Щоб мій експеримент допоміг урятувати життя багатьом потерпілим, треба було обов'язково його закінчити. А тому я одразу ж взяв себе в руки і попросив капітана дати деякий час на обміркування. Він запропонував мені поки що помитися під душем, і я з задоволенням погодився. Миючися в душовій, я мимоволі почув розмову двох офіцерів:

— Ці французи завжди знайдуть вихід!

Я одразу ж вирішив продовжувати плавання. В думці прикидаю: при такій же швидкості «Єретика» мені потрібно ще двадцять днів. Сьогодні 10 грудня — значить, десь 3 січня я пристану до берега. Щоб визначити свої координати в цих місцях, мені потрібна книжка «Морські ефемеріди» на 1953 рік.

Капітан приходить до мене в душову і питає:

— Я гадаю, ви не відмовитесь од сніданку?

Спочатку я рішуче відмовляюсь, але він наполягає:

— Ви не повинні відмовлятися од гарячого сніданку!

Перший сніданок за п'ятдесят три дні плавання. Я запам'ятав його добре: яйце, малесенький шматочок яловичої печінки, ложка капусти і два чи три банани…

Нарешті я дістав змогу надіслати телеграму дружині! Капітан провів мене в штурманську рубку і показав на карті моє точне місцеперебування та схилення, яке я повинен буду врахувати, коли наближатимуся до землі. Він дав мені морський альманах на 1953 рік і подарував нову батарею для приймача.

І ось, похитуючись, хоч я весь час намагаюсь твердо ступати, прямую до борту, звідки вже звішується трап у човен. Капітан Картер схвильований. Весь екіпаж підбадьорює мене і призначає побачення на березі. Коли я вже спускаюся по трапу, капітан каже мені:

— Я дуже хочу щось зробити для вас. Скажіть, що може принести вам задоволення, радість? Можливо, у вас є якісь побажання?

Я пригадав: з самого початку подорожі я зовсім не чув по радіо Баха, — і відповів, що дуже хотів би послухати в різдвяну ніч «Шостий Бранденбурзький концерт».

— Якщо треба буде, я переверну весь світ, але даю слово — в різдвяну ніч ви почуєте цей концерт.

Відчеплено буксирний канат. «Аракака» чекає, поки «Єретик» відпливе якнайдалі од її страшного гвинта, що може втягнути човен у вир.

За цей час здійнявся слабенький вітер, і я поспішив скористатися ним. Піднімаю вітрило і рушаю на захід.

Усе це тривало близько півтори години. «Аракака» знову запускає двигуни і під оглушливий рев сирени, тричі привітавши мене прапором, повільно віддаляється.

Люба «Аракако», я добре знаю, як жалкуватиму потім, що не скористався цією можливістю, певно, останньою. Але для закінчення мого експерименту вкрай необхідно пливти далі, вперед до мети. Правду кажучи, я пізніше пишався своєю наполегливістю.

Знову повертаюся до свого суднового журналу.

«Середа, 10 грудня. Я тільки-но був на кораблі, трохи поїв і продовжую своє плавання. На жаль, я перебуваю лише на 50° і попереду ще 600 миль. З такою швидкістю доведеться пливти п'ятнадцять-двадцять днів. Нічого, сміливіше! Настрій у мене бадьорий, але «спеціалістам» я все одно нічого не прощу!

Тепер я можу правильно визначити свою довготу. Не розумію, як я міг помилитися і помітити час відплиття 12-ю годиною 15 хвилинами, коли було точно 13 годин.