Шрифт:
атаманам по чотири...
І світа божого не бачать не знають
без споведи умирають,
як собаки здихають...
І згадав сирота Стефан в неволи
свою далеку Україну,
нерідного батька старого
і не рідну сестру Ярину...
Плаче, ридає,
До Бога руки здіймає,
кайдани ламає -
і утікає на вольную волю...
Турки яничари його дігнали,
до стовпа вязали
очи виймали…
ЯВА VІІ.
Ярина. (Вийшла при кінци думи). Стефаночку... Стефаночку... Стефаночку... Моє серце... Деж се ти забарив ся... (Побачила, що він сліпий). Тату... Тату... Ідіть сюди... Тату... Подивіть ся…
ЯВА VІІІ.
Коваль. Чого ти доню голосиш? (Довго дивить ся на Стефана). Сину мій... Сину ти мій безталанний... Моя ти дитино... Чи тебе се я бачу, сину мій єдиний?...
Стефан. Тату... Ярино... Я не бачу вас... я тільки чую вашу любу розмову... Я чую серцем, що я вам рідний. Ви привитаєте мене каліку... сліпого?...
Ярина. Ти мій суджений... Ти вернув ся до мене і світ мій прояснив ся.
Стефан. Бог з тобою, Ярино... Тепер я не до пари тобі.
Ярина. Візьми милий остру шаблю, зрубай голову твоїй любій, виріж з грудий серце... Коли не буду твоєю, то лучше смерть мені заподій...
Стефан. Ярино... Ярино... Прости мені... Серце моє давно у тебе, візьми і душу мою...
Коваль. Діти мої... Квіти мої...
Стефан. (Паде навколішки). Боже милосерний... Ти сам довів мене до рідної хати, до вірної дружини... Благаю Тебе, милосерний, вижени із думки, вивій із серця тяжкеє лихо і всели у мою замучену душу тихий та привітний рай... (Ридаючи припадає лицем до землі, люди клякають, здіймаючи шапки).
Хор:
Боже великий єдиний,
Русь-Україну храни.
Волі і світла проміням
Ти її осіни.
Світлом науки і знаня
Нас, дітий просвіти!
В чистій любови до краю,
Ти нас, Боже, зрости.
Молимось Боже єдиний
Русь-Україну храни,
Всі свої ласки, щедроти,
Ти на люд наш зверни!
Дай йому волю,
Дай йому долю,
Дай доброго світа
Дай Боже народу
І многая, многая літа!