Шрифт:
Голощун. А диви, гей, Прохоре, що то за могилою наче курява підняла ся...
Неплюй. Хмара встає. Певно на дощ. (Прилягає вухом до землі). Ні, не чути, щоби тупотіло... Ну, що, пора і спочивать. Наказ був рано рушати, щоб у вечорі у моря стать... Назустріч повинні підійти байдаки... Пора вже і Туреччину провідать. Пора полататись, бо мені вже шинкар на бірг не вірить.
Голощук. Так намочить його, псявіру, у річці, щоб набрав віри.
Неплюй. Мочив... Не йме віри... Ну, та вже чорта лисого з'їсть, щоб він завтра не дав мені похмелитись. Задушу анахтемську віру...
Голощук. А опісля сам будеш шинкарювати, чи як?…
Неплюй. І то правда... Ну нехай ще поживе на світі... (Кладе ся спати).
ЯВА IV.
Стефан. (Входить. Сів на камени і задумав ся). Ось вже рік минає як розлучив ся я з вірною дружиною і покинув рідну оселю, а серце з кождим днем все гірше болить і нічим його не заспокоїш... О колиб я мав крилечка, щоб полетіли хоч на хвилинку у рідний край і глянути хоч би з далека на той садочок вишневий, де з милою з голубочкою воркував і цілував її карі очи та чорні брови... Один би тільки разочок глянути в очи милій, почути із уст її одно щире слово і те слово додасть мені сили та відваги... Тепер я у славі та повазі... Та що з того? Нащо слава, коли серцеви нема супокою?...
ЯВА V.
Недобитий. (Входить.
– Підійшов крадьком до Стефана). Здоров Стефане...
Стефан. Хто ти за чоловік? (Придивляє ся). Стрівай... Я тебе десь бачив...
Недобитий. Може і по знаку... Придивись гарненько...
Стефан. (Схопившись за голову): Я бачив тебе... ні... не памятаю...
Недобитий. Торік... на Зелених святах...
Стефан. Ти співав думу про Наливайка?
Недобитий. Може і я... (Здіймає бороду): Пізнаєш?
Стефан. (З криком): Той самий...
Недобитий. Та цить... Не гомони... Почують…
Стефан. Ти був там... у батька? Скажи ж мені, що сталось? Кажи ж, ти знаєш про кого я думаю...
Недобитий. Не годить ся козакови, та ще й того атаманови на війні няньчити ся з серцем... О, глянь навкруг себе: кождий з отсих бідолах кого-небудь покинув дома. Инший батька, матір, инший чорнобриву дівчнну, як от і ти. І усі вони ховають ся від людий з тією болячкою...
Стефан. Ти мене мучиш... Ніби щось страшного хочеш сказати.
Недобитий. Дитина ти, та ще й атаман...
Стефан. Одно слово тільки скажи, а я знов буду козаком, знов полечу на ворога як на весіля...
Недобитий. Ох, літа, літа молоді... (Сміє ся). На ж осьдечки тобі цидулочку від твоєї дружини... (Дає лист).
Стефан. (Цілує папір): Від неї... від моєї милої...
Недобитий. Придивись, що там написано.
Стефан. (Читає): «Сизокрилий голубоньку, любий мій Стефане. Де ти, друже, пробуваєш, де ти орлику літаєш? Я оченьки виплакала, виглядаючи тебе. Полиняли чорні брови, личенько змарніло…»
ЯВА VІ.
Джура. (Вбігає): Пане атамане...
Стефан. Що скажеш?
Джура. Орда на нас наступає двома крилами: від моря і від шляхеччини...
Стефан. (Грізно): До збруї... Панове молодці за мною!...
Всі. (Схоиляють ся).
Стефан. Шаблі на голо... Пісні... Пісні, щоб земля застогнала і заревла...
Хор:
Гей нужмо братця до збруї.
На герц погуляти,
слави залучати.
А чи пан, чи пропав -
вдруге, не вмирати,
гей нужмо до збруї!…
Нам поможе святий Юрий
Козакам на славу
Турка звоювати...
Гукнемо з гаківниць,
додамо з гарматів,
щоб не повставали…
(По хорі вибігають усі. Чути стріли битви).
Неплюй. (Вбігає - до Опари): А про сего забули... Вставай, бісів пузір... Бісурмен іде.
Опара. (Крізь сон): Грай на всі...
Неплюй. А щоб тебе ледачо узяло... Ач, йому танці на умі... Вставай бо, діяволе... Ну, що тут робиш? Треба укинути у який небудь віз... Стрівай сатано... Завдадуть тобі завтра пам’ятного... Скоштуєш київ аж задуднить... Бач, як насмоктав ся... (Витягає).