Ярина. Тяжко мені тут жити... Серце з туги кров’ю обливаєть ся як спогляну на житє других. Весь мир хрещений веселить ся і радіє, а я неначе яка велика грішниця все б сиділа між німими стінами, по заулках темних... А там, у чернечій одежи я не буду чути веселих співів і лекше мені буде на душі.

Коваль. Ти своїми словами мов списами мене колеш. А до кого-ж я прихилю свою сиву голову, з ким поговорю, з ким посумую?... Іди, іди, дитино моя... не зупиняю тебе, бо не маю сили зупинити. Сам знаю, яка то мука щире коханє.

Ярина. Ох, таточку, таточку... що-ж мені робити?... (Ридаючи паде йому на грудь). Ні... я не покину вас ніколи, ніколи не покину. До сего часу ви таїлись від мене зі своїм горем а мені здавало ся, що до мого горя нема у вас жалю. Я думала, що я одна, тільки мучусь... Тепер я буду весела, буду сміятись, танцювати.

Коваль. (Плаче).

Ярина. Годі-ж таточку плакати, ходім у хату, спочиньте. Тепер мені так весело на серці так світло на душі. Я чую, як мої сили ростуть і кріпнуть... Продовж же, Милосерний, ті щасливі часи... (Відводить Коваля у хату).

Селяни і дівчата. (Входять).

1-ший селянин. Дивіть ся, дивіть ся, ондечки іде кобзар.

2-гий селянин. Ще й молодий який.

1-ший селянин. 3упинимо його та попросимо, щоби заспівав яку думку.

Дівчина. Ні, нехай заграє якої до танцю, а потім заспіває.

1-ший селянин. Ще мало танцювали онтам на вигоні?…

Стефан. (Входить сліпий з хлопцем-поводарем).

Селяни. Здраству, чоловіче Божий.

Стефан. Здраствуйте і ви чесні миряни... щастя вам Боже на усе добре. Поздоровляю вас зі святим празником.

1-ший селянин. Спасибіг... А куди Бог несе?

Степан. Куди ноги втраплять, бо очима не бачу... Там моє пристановище, де спочиваю...

1-ший селянин. Лихо тяжке... Відкіля-ж ти родом?

Стефан. З просторої України... там мій отець, ненька, де застане ніч темненька... Там моя хатина, де добра людина.

2-гий селянин. (Бере його за руку і підводить до каменя). Сідай оттутечки, на камень, спочинь, та розкажи нам, страднику Божий що небудь про Січ та про Запороже.

Стефан. (Сідає). Сісти... сядемо, а спочивати будемо тоді як ляжемо в сиру землю...

1-ший селянин. Якже се ти, змалку такий, чи може у бісурменських руках побував?

Стефан. Бодай не розказувати... Тільки один рік минув як одняли від мене те, що найдорозше чоловікови - світ сонця.

Всі. Розкажи, що з тобою стало ся?...

Стефан. Слухайте люди добрі, та научайте дітий ваших, щоб вони вчились та дітям своїм розказували, як ту славу здобувають і як за віру та за рідний край голови складають.

1-ший селянин. Горенько тяжке... Як що ласка твоя, то розкажи нам дещо, чоловіче божий...

Стефан. Розказувати, щоб сльози проливати, аби було кому слухати та навчати…

У неділю в ранці-рано

Синє море грало.

Товариство кошового

на раді прохало:

Благослови атаманпе

байдаки спускати

та за Тендер погуляти,

Турка пошукати...

Чайки-байдаки спускали,

арматами лаштували,

з Дніпрового гирла широкого випливали

серед ночи темной

на морі синьому

за островом Тендером потапали, пропадали,

атамана курінного

сироту Стефана молодого

синє море не втопило,

а в турецьку землю Агарянську

без керми прибило...

Тоді сироту Стефана,

атамана молодого

Турки-яничари ловили,

в кайдани кували...

Ой Спасе наш Межигорський,

чудотворний Спасе!

не допусти мені впасти

в тяжкую неволю...

Там кайдани по три пуди