— Дайте мені спокій. Вашого листа у мене нема.

— Я вимагаю від вас слова честі.

— Я не даю його за наказом.

— Тоді я звертаю увагу на наслідки вашого нелояльного способу дій. Якщо ви за якоїсь нагоди здумаєте завдати мені цим листом прикростей, знайте, що це буде порушенням лікарської таємниці. Я оскаржу вас перед лікарською інспекцією, запропоную накласти на вас стягнення і використаю весь свій вплив, щоб вас зганьбити! — У величезному хвилюванні і майже в нестямі: — Ви бачите, що я готовий на все! Між нами буде боротьба не на життя, а на смерть!

Доктор Гейтейфель дивився на нього з цікавістю, похитуючи головою, його китайські вуса теліпалися, і він сказав:

— Ви охрипли.

Дідеріх відсахнувся й пробелькотів:

— А вам яке до цього діло?

— Ніякого, — сказав Гейтейфель. — Це мене цікавить лише минулим числом, я ж вам завжди віщував щось подібне.

— Що саме? Чи не зволите ви висловитись ясніше?

Але від цього Гейтейфель ухилився. Дідеріх блиснув на нього очима.

— Я категорично вимагаю, щоб ви виконали свій обов’язок лікаря!

Він не його лікар, відповів Гейтейфель. Після цього владний тон у Дідеріха зник, і він почав жалісно допитуватися.

— Часом у мене болить горло. Ви гадаєте, що це може погіршитися? Це небезпечно?

— Я раджу вам звернутися до спеціаліста.

— Але ж крім вас тут нема спеціалістів. Бога ради, пане лікарю, гріх вам, адже на моїх руках сім’я.

— Тоді вам слід менше курити і менше пити. Вчора ввечері ви пили забагато.

— Ах, он як! — Дідеріх випростався. — Ви просто не можете мені простити вчорашнього шампанського. І вірнопідданчого адреса.

— Коли ви гадаєте, що я дію не з чистих душевних спонукань, вам нема чого мене й запитувати.

Але Дідеріх уже знову благав:

— Скажіть мені принаймні, чи не розвивається у мене рак?

Гейтейфель не пом’якшав.

— Ну, ви завжди були золотушний і рахітичний. Вам треба було служити, тоді б вас так не розвезло.

Кінець кінцем він погодився оглянути горло і взявся змащувати гортань. Дідеріх задихався, злякано крутив очима і чіплявся за лікареву руку. Гейтейфель витяг пензля.

— Так у нас нічого не вийде. — Він посміхнувся. — Ви такий, як були колись.

Як тільки Дідеріх знову зміг вільно дихати, він утік з цієї катівні. Коло під’їзду, ще із слізьми на очах, він здибав асесора Ядасона.

— Що таке? — спитав Ядасон. — Вчорашня гульня не пішла вам на користь? І знайшли до кого ходити, до Гейтейфеля!

Дідеріх запевнив його, що почувається прекрасно.

— Ну й розлютив мене цей чолов’яга. Я приходжу до нього, вважаючи за свій обов’язок зажадати задовільного пояснення з приводу вчорашніх балачок пана Лауера. Вступати в розмову з самим Лауером не становить нічого принадного для людини пристойного напряму думок.

Ядасон запропонував зайти до пиварні Кляпша.

— Отже, приходжу я до нього, — вів далі Дідеріх, коли вони сіли, — з метою пояснити всю цю історію сп’янінням цього пана, і в гіршому разі його тимчасовим запамороченням. Що ж ви думаєте? Замість цього Гейтейфель грубіянить. Дере носа. Цинічно критикує наш вірнопідданчий адрес і — ви не повірите — навіть телеграму його величності!

— Ну, і далі? — спитав Ядасон, чия рука займалася панною Кляпш.

— Для мене не існує ніякого «далі». Я порвав знайомство з цим добродієм назавжди! — вигукнув Дідеріх, всупереч болісній свідомості того, що в середу він знову піде змащувати горло.

— А я не порвав, — відрубав Ядасон. Дідеріх глянув на нього. — Існує установа, яка зветься державним прокурорським наглядом і дуже цікавиться такими людьми, як Лауер і Гейтейфель. — 3 цими словами він відпустив панну Кляпш і дав їй зрозуміти, що вона може йти.

— Що ви хочете цим сказати? — спитав Дідеріх, неприємно вражений.

— Я маю намір порушити обвинувачення в образі його величності.

— Ви?

— Авжеж, я. Прокурор Фейфер у відпустці через хворобу, я його заступаю. І оскільки мене не було, коли чинився злочин, про що я заявив при свідках одразу ж по вчорашній пригоді, ніщо не заважає мені репрезентувати обвинувачення на цьому процесі.

— Але якщо ніхто не порушить справи?

Ядасон люто посміхнувся.

— Цього нам, дякувати богові, і не треба… А втім, дозвольте вам нагадати, що вчора ввечері ви самі запропонували себе за свідка.

— Я цього не пам’ятаю, — поквапливо сказав Дідеріх.

Ядасон вдарив його по плечу.

— Я сподіваюся, що ви все пригадаєте, коли будете свідчити під присягою.

Тут Дідеріх обурився. Він так кричав, що Кляпш крадькома зазирнув до кімнати.

— Пане асесоре, мене дуже дивує, що ви мої приватні висловлювання… Ви, очевидно, маєте намір за допомогою політичного процесу швидше стати прокурором. Але я б хотів знати, яке мені діло до вашої кар’єри?