— Ну, а мені до вашої? — спитав Ядасон.

— Ну, що ж, значить, ми супротивники?

— Сподіваюся, що до цього не дійде. — І Ядасон пояснив йому, що у нього нема ніяких підстав боятися процесу. Всі свідки пригоди в погрібці повинні будуть посвідчити те саме, що й він; навіть Лауерові друзі. Дідеріхові нема потреби заходити надто далеко…

Дідеріх відповів, що, на жаль, він це вже зробив учора, бо зрештою скандал Лауерові влаштував він. Але Ядасон заспокоїв його.

— Кому яке діло? Йдеться про те, чи були сказані паном Лауером слова, в яких його звинувачують. Ви, як і всі інші, просто дасте свої свідчення, якщо хочете, обережно.

— Дуже обережно! — запевнив Дідеріх. І бачачи диявольський вираз на Ядасоновому обличчі: — Невже я доведу до тюрми таку порядну людину, як Лауер? Так, порядну людину! Ті чи інші політичні погляди в моїх очах не є ганьбою!

— Особливо коли вони належать зятеві старого Бука, який вам поки що потрібний, — закінчив Ядасон, і Дідеріх схилив голову. Цей єврей-кар’єрист безсоромно експлуатує його, а він проти нього безсилий. Чи можна після цього вірити в дружбу! Він зайвий раз сказав собі, що всі поводяться в житті пронозливіше і безцеремонніше за нього. Перед ним стоїть велике завдання: виробити в собі навальність. Він випростався і заблискав очима. Далі він не пішов: адже з таким добродієм з прокурорського нагляду ніколи не знаєш… А втім, Ядасон сам змінив тему розмови.

— Чи відомо вам, що у військовому управлінні і в суді у нас ходять дуже дивні чутки про телеграму його величності полковому командирові? Полковник запевняє, що не одержував ніякої телеграми.

Дідеріх внутрішньо затремтів, але сказав твердим голосом:

— Але ж це надруковане в газеті!

Ядасон двозначно посміхнувся.

— Мало що буває в газеті! — Він сказав Кляпшеві, який знову просунув крізь двері свою лисину, принести «Нецігську газету». — От подивіться, в цьому номері взагалі нема нічого, що не стосувалося б його величності. Передова присвячена визнанню монархом релігії одкровення. Потім іде телеграма полковникові, потім місцева хроніка з подвигом вартового і «Суміш» з трьома анекдотами із кайзерового родинного життя.

— Дуже зворушливі анекдоти, — зауважив Кляпш, закотивши очі.

— Безперечно, — потвердив Ядасон.

А Дідеріх:

— Навіть така он газета вільнодумних підбурювачів змушена визнати кайзерову велич.

— Але при такій похвальній старанності не виключена можливість, що редакція вмістила монаршу телеграму на номер раніше — ще до її пересилання.

— Ні в якому разі! — вирішив Дідеріх. — Це безперечно стиль його величності!

Кляпш теж потвердив, що пізнав його. Ядасон поступився:

— Авжеж… Ніколи не можна певно знати, тому ми й не спростовуємо. Хоч полковник нічого не одержав, та до «Нецігської газети» телеграма могла прийти безпосередньо з Берліна. Вульков викликав редактора Нотгрошена, але той відмовляється вказати джерело. Вульков плюнув і прийшов до нас запитати, як можна примусити Нотгрошена дати свідчення. Кінець кінцем ми зреклися цієї думки і вирішили краще почекати спростування з Берліна, бо ніколи не можна знати…

В цей час Кляпша покликали на кухню, і тому Ядасон додав:

— Смішно, га? Всім ця історія здається підозрілою, але ніхто не хоче втручатися, бо в цьому випадку в цьому цілком особливому випадку, — з лукавим наголосом сказав Ядасон, і все його обличчя, навіть вуха, виражали лукавство, — якраз найменш імовірне має найбільше шансів стати дійсністю.

Дідеріх обімлів: така чорна зрада йому й не снилася. Ядасон спостеріг його жах і зніяковів, він почав викручуватися.

— Ну, між нами кажучи, у цієї людини також є свої хибливості.

Дідеріх відказав холодно й погрозливо:

— Вчора ввечері ви цього не думали.

Ядасон сказав на своє виправдання, що шампанське робить людину некритичною. Невже доктор Геслінг узяв поважно ентузіазм усіх інших? Більшого критикана, ніж майор Кунце, взагалі не знайдеш.

Дідеріх відсунувся разом із стільцем, йому аж у душі похолонуло, наче він зненацька опинився в розбійницькому кублі.

— Я сподіваюся, — з непохитною твердістю сказав він, — що можу покластися на справжні німецькі погляди усіх інших, як на свої власні, сумніватися в яких я не дозволю нікому.

До Ядасона повернувся його різкий тон.

— Якщо цей натяк стосується мене, то я з обуренням відкидаю його. — Так верескливо, що Кляпш просунув голову в двері: — Я, королівський асесор, доктор Ядасон, завжди до ваших послуг.

На це Дідеріхові довелося пробурмотіти, що він не хотів сказати нічого образливого. Але рахунок оплатив він. Прощання було холодне.

Дорогою додому Дідеріх сопів. Чи не слід було йому бути люб’язним з Ядасоном? На той випадок, якщо Нотгрошен промовиться? Щоправда, він потрібен Ядасонові для процесу проти Лауера! В усякому разі добре те, що він знає тепер справжнє обличчя цього пана! «Його вуха знову здалися мені підозрілими! З такими вухами все ж таки не можна мати справжніх німецьких поглядів!»