— Ми сиділи веселим товариством, за столиком навпроти також були…

Він затнувся, і в публіці почувся сміх. Шпреціус відразу ж підняв свій шулічачий дзьоб і загрозив, що накаже звільнити залу від публіки.

— Це все, що ви знаєте? — сердито спитав він.

Дідеріх попросив узяти до уваги, що внаслідок ділових і родинних клопотів ці події вже якось переплуталися в його голові.

— Тоді, щоб освіжити вашу пам’ять, я прочитаю ваші свідчення на попередньому слідстві, — і голова зажадав протоколу.

З протоколу Дідеріх з болісним подивом дізнався, що на допиті він точно заявив членові окружного суду Фріцше, що обвинувачений своїми висловлюваннями тяжко образив його величність кайзера. Що він має сказати на це?

— Це цілком можливо, — промимрив він, — але там було багато людей. Чи це сказав саме обвинувачений…

Шпреціус нахилився над судовим столом.

— Подумайте, ви склали присягу. Інші свідки посвідчать, що ви підійшли до обвинуваченого і сам на сам вели з ним вищезгадану розмову.

— Хіба це був я? — спитав Дідеріх, густо червоніючи.

Вся зала нестримно зареготала, навіть у Ядасона скривилося обличчя від зневажливої посмішки. Шпреціус уже відкрив був рота, щоб нагримати на публіку, але тут підвівся Вольфганг Бук. Видимим зусиллям він надав своєму м’якому обличчю енергійного виразу і спитав Дідеріха:

— Скажіть, ви, очевидно, того вечора були дуже п’яні?

Прокурор і голова зразу ж накинулись на нього.

— Я прошу відхилити це запитання! — різким голосом крикнув Ядасон.

— Пане оборонцю, — прокрякав Шпреціус, — свої запитання ви можете ставити тільки мені, а чи поставлю я їх потім свідкові — моя справа!

Та вони, на Дідеріхів подив, натрапили на рішучого противника. Вольфганг Бук стояв і далі; звучним голосом промовця він протестував проти поведінки голови, який порушує права оборони, і вимагав, щоб суд прийняв ухвалу про те, чи визнає порядок судочинства за ним право ставити запитання безпосередньо свідкам. Шпреціус даремно клював своїм дзьобом; йому не залишалося нічого іншого, як вийти з чотирма суддями до радчої кімнати. Вольфганг Бук переможно озирнувся; його двоюрідні сестри беззвучно поплескали йому в долоні; але в залі з’явився і старий Бук, і всі зауважили, що він знаками виявив синові своє невдоволення. Обвинувачений з обуренням на апоплексичному обличчі потиснув своєму оборонцеві руку. Дідеріх під перехресним вогнем поглядів силкувався зберегти спокійний вигляд і розглядав публіку. Але, на жаль, Густа Даймхен уникала його погляду. Тільки старий Бук доброзичливо кивнув йому: Дідеріхові свідчення йому подобалися. Він навіть вибрався з вузького проходу між лавами і простяг Дідеріхові свою м’яку білу руку.

— Дякую вам, любий друже, — сказав він. — Ви поставилися до справи так, як вона того заслуговує.

І в усіма покинутого Дідеріха набігли сльози на очі від такої доброти великої людини. І лише після того, як старий Бук знову сів на своє місце, Дідеріхові спало на думку, що це ж він тут ллє воду на Букового млина! Та й син його, Вольфганг, виявився зовсім не таким тюхтієм, як думав Дідеріх. Політичні розмови він, очевидно, провадив тільки з тією метою, щоб використати їх тут проти нього. Вірності, справжньої німецької вірності на світі немає, покластися не можна ні на кого. «Чи довго я ще буду тут стояти, щоб на мене з усіх боків витріщали очі?»

На щастя, суд повернувся. Старий Кюлеман обмінявся із старим Буком співчутливим поглядом, і Шпреціус із помітним зусиллям прочитав висновок суду. Чи має оборонець право безпосередньо звертатися до свідка, лишилося нез’ясованим, бо саме питання, чи був свідок п’яний, відхиляється як не належне. Після цього голова запитав, чи є ще у прокурора запитання до свідка.

— Поки що нема, — зневажливо сказав Ядасон, — але я прошу ще не відпускати свідка.

І Дідеріхові дозволили сісти. Ядасон підвищив голос:

— Крім того, я прошу негайно запросити слідчого, доктора Фріцше, який викладе передніші погляди доктора Геслінга на обвинуваченого.

Дідеріх злякався, а в публіці всі очі звернулися до Юдіфі Лауер; навіть обидва асесори за судовим столом подивилися в її бік… Ядасонове прохання було вволене.

Потім викликали пастора Цілліха, привели його до присяги і запропонували в свою чергу розповісти про злощасну ніч. Він заявив, що того вечора було надто багато вражень, які тяжко лягли на його сумління християнина, бо саме тоді на вулицях Неціга пролилася кров, хоч і з патріотичною метою. «Це справи не стосується!» — урвав його Щпреціус, і саме тоді до зали вступив урядовий президент пан фон Вульков у мисливській куртці і високих брудних чоботях. Усі обернулись, голова уклонився з місця, а пастор Цілліх затремтів. Голова і прокурор по черзі напосідали на нього, Ядасон навіть сказав дуже в’їдливо:

— Пане пасторе, вам, як духовній особі, мені нема чого нагадувати про святість зложеної вами присяги.

Тоді Цілліх зовсім поник і признався, що він чув те висловлювання Лауера, в якому його обвинувачують. Лауер схопився з місця і вдарив кулаком по лаві.

— Я не називав імені кайзера! Я остерігся!

Оборонець знаками заспокоїв його і сказав:

— Ми подамо докази, що тільки провокаційні наміри свідка, доктора Геслінга, спонукали обвинуваченого вимовити слова, які тут переказуються невірно.