— Пане президенте! — Дідеріх приклав руку до серця. — Неціг буде вірнопідданий, за це я ручуся вам головою.

— Гаразд, — сказав Вульков.

— Тому що, — вів далі Дідеріх, — у нас є агітатор, якого я назву першокласним, так, першокласним, — повторив він, охоплюючи цим словом усе велике, — і це — сам його величність кайзер!

Доктор Шеффельвейс поквапливо скупчив свої думки.

— Найіндивідуальніша особа, — пальнув він. — Людина пориву. Мислитель!

— Так, так, — сказав Вульков. Він уперся кулаками в коліна в позі стурбованого людожера і вп’яв очі в підлогу. Раптом його бесідники помітили, що він знизу скоса поглядає на них.

— Панове… — він затнувся, — ну, я вам щось скажу. Я гадаю, рейхстаг буде розпущений.

Дідеріх і доктор Шеффельвейс витягли шиї і прошепотіли:

— Панові президенту це відомо?..

— Я нещодавно полював разом з військовим міністром у мого брата в перших пана фон Квіціна.

Дідеріх уклонився. Він белькотів, а що, і сам не знав. Він віщував це! Уже під час свого вступу до Товариства воїнів він приписав свої слова його величності — і чи тільки приписав? «Я змету всю їхню крамничку!» І тепер це мало статися, статися так, наче розпоряджався він сам. Він раптом відчув містичний дрож…

Тим часом Вульков говорив:

— З паном Еугеном Ріхтером та його однодумцями нам більше не по дорозі. Якщо їм не до смаку військовий законопроект — тоді годі! — і Вульков провів кулаком по губах, наче збираючись почати пожирання собі подібних.

Дідеріх опанував себе.

— Це… це розмах! Це, поза всяким сумнівом, особиста ініціатива його величності!

Доктор Шеффельвейс пополотнів.

— Тоді, значить, знову будуть вибори до рейхстагу? А я так радів, що у нас є досвідчений депутат… — Він зовсім злякався. — Цебто, звичайно, Кюлеман теж друг Еугена Ріхтера…

— Критикан! — просопів Дідеріх. — Суб’єкт, який не знає батьківщини! — Він крутив очима. — Пане президенте! Більше ці люди не будуть хазяйнувати в Нецігу. Дайте мені тільки пройти в радники, пане бургомістре!

— Ну і що тоді? — спитав Вульков.

Дідеріх не знав. На щастя, в залі щось сталося: засовалися стільці і перед кимось прочинилися високі двері: це був сам Кюлеман. Старий пройшов поквапливо, тягнучи по дзеркальній галереї своє важке і немічне тіло. Гості в буфеті вважали, що з днів процесу він змарнів ще більше.

— Він охоче виправдав би Лауера, але більшість голосів була проти нього, — сказав Дідеріх.

Доктор Шеффельвейс зауважив:

— Камені в нирках, я вам скажу, це смертельна хвороба.

На що Вульков гумористично:

— Ну, а в рейхстагу ми — його ниркові камені.

Бургомістр підлесливо засміявся. А Дідеріх вирячив очі.

Він нахилився президентові до вуха і шепнув:

— Його духівниця!

— А що?

— Він відписав увесь свій спадок містові, — поважно пояснив доктор Шеффельвейс, — Напевне, ми на ці гроші збудуємо притулок для немовлят.

— Збудуєте притулок? — Дідеріх зневажливо пирхнув. — Патріотичнішої мети ви, певно, не можете собі уявити?

— Ах, он як, — Вульков схвально кивнув Дідеріхові. — Скільки у нього монет?

— Принаймні півмільйона, — сказав бургомістр і запевнив: — Я був би щасливий, якби можна було зробити так, щоб…

— Це дуже легко зробити, — заявив Дідеріх.

Тут із зали долинув вибух сміху, який звучав зовсім інакше, ніж раніше. Сміх був щирий, з відтінком зловтіхи. Та й авторка, ніби рятуючися втечею, сховалася за буфетом; здавалося, вона ладна була влізти в нього.

— Боже милосердний! — простогнала вона. — Все загинуло.

— Та ну? — мовив її чоловік і грізно став коло дверей. Але навіть це не могло вже спинити галасливої веселості. Магда сказала графині: «Мерщій ти, темна провінціалко, подай-но кави панові лейтенанту!» Інший голос поправив: «Чаю». Магда повторила: «Кави!» Інший голос лишився при своїй думці, Магда теж. Публіка зрозуміла, що сталося непорозуміння між Магдою та суфлершею. А втім, лейтенант дотепно втрутився, він дзенькнув острогами і сказав: «Прошу того і другого», після чого сміх набрав вибачливого характеру. Але авторка була обурена.

— Публіка! Вона завсігди звір! — проскреготіла вона.

— Невдача завжди можлива, — сказав Вульков, підморгуючи Дідеріхові:.

Дідеріх відповів так само багатозначно:

— Тільки не при взаємному розумінні, пане президенте.

Після цього він визнав за краще цілком присвятитися авторці та її творові. Хай бургомістр поки що зраджує своїх друзів і наобіцяє Вулькову спевнити всі його бажання під час виборів.

— Моя сестра дурепа, — заявив Дідеріх, — я їй потім покажу, де раки зимують!