якщо болить, то значить, що живе.

Амфіон

(з добродушною насмішкою)

Мудріший ти, як бачу, й від Орфея!

Зет

(ображено)

Гляди, коли б тебе не переважив.

(Іде до скелі по нову брилу.)

Амфіон

(до Орфея)

А справді, чом тобі не заспівати?

Хоч дива я не жду від того співу,

бо я не Зет, щоб вірити в казки,

а все-таки дає розвагу пісня,

скоріше час минає.

Орфей

(з жахом)

Ти б хотів,

щоб час летів над нами ще скоріше?

Я з жахом чую, як шумлять в просторі

його вітряні крила… Ох, як мчить!

Ой, хутко знову прийде ніч злодійна!

Нам, дітям світла, зір з очей украде

і ворогів з собою приведе, своїх дітей

з совиними очима, покривши їх щитом своїм.

І знову на місто безборонне вдарить ворог,

оберне підмурівок у руїну

і пусткою наповнить наші храми.

Амфіон

Тепера літо, дні настали довгі,

ми, може, встигнемо сей раз до ночі

прогалини найдовші замостити.

Тоді ти зійдеш он туди на гору

і пустиш голос Панової флейти,

і зійдуться до нас тоді всі люди,

поставлять варту і вогні запалять,

за мурами поставлять оборону…

Орфей

А де ж вони тепер? Вони розбіглись,

як вівці по шурхах незаходимих,

покинули нас трьох тут будувати

для їх твердиню, а для нас могилу.

Амфіон

Бо до такого, брате, мурування,

як ми оце розпочали, не досить

звичайних людських сил. Се ж і не дивно,

що рід героїв нечисленний в світі, –

богам було б інакше небезпечно.

А тут потрібна сила героїчна,

от і прийшлося будувать нам трьом.

Зет

Ex, якби нас було хоч би чотири!

Ні, треба вісім, щоб було дві зміни, –

вже б якось ми се місто встерегли,

по чотирьох кутках на варту ставши!

Амфіон

Як буде мур готовий, прийдуть люди

і докінчать хати, палати й храми,

під захистом тривким їх праця буде

тривка й доладна. Ти тоді не будеш

рівнять їх до овечої отари, –

то буде впорядкована громада,

народ не гірший від своїх сусідів.

Побачиш!

Орфей

Я побачу? Горе! Горе!

Мені здається, ніч оця зав’яже

мені навіки очі платом чорним.

Коли б ти знав, як сей каміння блиск

мені вражає очі! Все червоне

передо мною…

Зет

(надходить з брилою. Видно, втома починає і його змагати)

Ти того не бійся,

то так від спеки. Се й мені буває.

Роса прохолодить. Уже недовго.

Вже хутко вечір. Сонце вже на схилку.

Орфей

(з одчаєм)

Вже вечір… захід… ніч!

Амфіон

(розважно)

Та заспокойся!

Ну що ж, ну, в крайнім разі, прийде ворог.

Чи се ж нам першина? Чей не загинем.

Не може він всього розруйнувати:

героїв же і в нього небагато,

щоб знищити сю героїчну працю.

Що-небудь же лишиться нам. А потім

ще й завтра буде день.

Орфей

Для мене, брате,

його не буде. Я се чую серцем.

Амфіон

Се втома і примари. Сядь спочинь,

і все минеться.

Зет

Заспівав би краще.

Ну, що коштує спробувать? Ану ж, –

послухає каміння!

Амфіон

(презирливо махнувши рукою)

Знов своєї!

(До Орфея)

Хоч заспівати все-таки не вадить.

Колись було то звичкою твоєю,