Макар і Акіла.

Макар. Що там сталось? Хто так смер­тельно вдарив директора?

Акіла. Кіндрат!

Макар. От твар нечувственна! Таку особу осмілився вдарить.

Акіла. Єрунда, він не розбірає особ. Тепер для вашого сина одкриється вакансія - директора.

Макар. Одному - горе, другому - радість, одному - смерть, другому благополучіє й по­чести.

Акіла. Одно слово - єрунда!

Макар. Чудне, незрозуміле життя людське.

Входить Наташа й Михайло.

Наташа. Даша, шляпу!

Акіла. А що директор?

Михайло. Прийшов до пам’яти, повезли додому.

Даша хутко вносить шляпу. Наташа надіва перед дзеркалом.

Наташа. Пальто! (Даша хутко йде й вертається з пальтом; Наташа надіва.)

Акіла. Так я туди!

Михайло. І ми туди.

Наташа. Чого ж стоїш, Миша? Одягайся!

Михайло. Я зараз... А ви, тату, виба­чайте, посидьте тут самі, ми тільки подивимося, що там з директором.

Виходить Наташа попереду, за нею Михайло.

Акіла, до Макара.
– Три копійки програв у карти й так сердився, що достав параліча. (Повертається.) От, єрунда. (Вийшов.)

Тетяна, на дверях, переодягнена у свою одежу.
– Куди ж це вони ? Покинули нас, а самі по­втікали ?

Макар. Тікаймо й ми звідсіля мерщій у старе своє гніздо! Там гарно все - і ясно, і просто, і спокійно, як небо й земля! А тут, кругом, як бачу, одно: суєта суєт і всяческая суєта!

Завіса.

1903