Шрифт:
Дитинство для мене уособлював радше дід, ніж батько з матір'ю. Я ненавидів матір, котра пішла, нічого мені не сказавши, і батька, який виявився неспроможним стати їй на заваді, Бога за те, що хотів цього, і діда, який вважав нормальним, що Бог має такі бажання. Батько завжди був деінде — казав, що створював Італію. А потім та Італія його знищила.
Дід. Джованні Батіста Симоніні, на той час уже офіцер савойської армії, яку, як я, здається, пригадую, на час наполеонівського вторгнення він уже покинув, вступивши до лав флорентійських Бурбонів, а потім, коли й Тоскана відійшла під контроль Бонапарта, вже капітаном у відставці знову повернувся до Турина, викохуючи свої образи.
У нього був ґулястий ніс; коли я був з ним поряд, то міг бачити лише ґулястий ніс. І відчував на своєму обличчі бризки його слини. Він був з тих людей, яких французи називають ci-devant [62] , ностальгічно згадував Ancien R'egime [63] й не міг змиритися зі злочинами Революції. Він досі носив cullotes [64] , мав гарні литки, застебнуті під коліньми золотавою защіпкою; пряжки на його лакованих черевиках теж були золоті. Через жилет, чорний костюм та краватку він мав дещо попівський вигляд. І хоча за правилами етикету колишніх часів слід було носити ще й напудрену перуку, дід від неї відмовився, кажучи, що напудреними перуками прикрашали себе й горлопани штибу Робесп'єра.
62
3 колишніх (фр.).
63
Дослівно з французької — Давній устрій — політичний та соціально-економічний режим, що існував у Франції з кінця XVI століття і до початку Великої Французької революції.
64
Короткі чоловічі штани до колін (фр.). Були ознакою приналежності до аристократичних кіл. Відповідно, у часи Революції революціонери називалися санкюлотами, тобто «без штанів».
Я не міг утямити, які були у діда статки, але у добрій страві він собі не відмовляв. Про діда й про своє дитинство я найліпше пам'ятаю завдяки овочевому фондю «bagna ca"oda»: на плиту, що нагрівається від жару, в ємність з обпаленої глини, де кипить олія, в якій смажилися щільно вкладені анчоуси, часник та масло, обмокають іспанські артишоки (які спочатку вимочили у воді з лимоном, а дехто, але не мій дід, вимочує у молоці), перець свіжий чи варений, білі квіточки савойської капусти, топінамбур, молодесенькі суцвіття цвітної капусти або (хоч дідусь казав, що то для бідняків) варені овочі: цибулю, буряк, картоплю чи моркву. Мені подобалось їсти, а діду подобалось дивитися, як я округлююся (він казав це ніжно), як маленьке поросятко.
Оббризкуючи мене слиною, дід викладав мені свої головні принципи: «Революція, хлопчику мій, зробила нас рабами безбожної держави, більш нерівноправними, ніж раніше, брат братові вовк, кожен своєму брату Каїн. Недобре бути надто вільними, як і недобре мати все необхідне. Наші батьки були біднішими за нас, але й щасливішими, бо не втрачали зв'язку з природою. Сучасний світ приніс нам пароплави, які отруюють сільське повітря, і ткацькі машини, котрі відбирають у бідолах роботу, поза тим не тчуть таке сукно, як раніше. Людина, яку лишили на саму себе, надто лиха, щоб бути вільною. Ту дещицю волі, що їй потрібна, їй має забезпечувати хазяїн».
Але найулюбленішою темою для діда був абат Баррюель [65] . Згадуючи себе хлопчиськом, я майже бачу абата Баррюеля, котрий, здавалося, жив у нашій оселі, хоч давно вже мав би витягнутися.
— Бач, хлопче, — чую я дідів голос, — по тому, як Революція розорила всі народи Європи, почувся голос, який повідав про те, що Революція була не чим іншим, як останнім чи найновішим пунктом у всесвітній змові тамплієрів проти престолу й вівтаря, чи то проти короля, а точніше, проти короля Франції та проти нашої найсвятішої матінки-церкви…
65
Оґюстен Баррюель (1741–1820) — французький єзуїтський священик, відомий твором «Спогади, що відображають історію якобінізму», у якому писав про те, що таємні товариства змовились, щоб організувати Французьку революцію, знищити трон, вівтар та європейську аристократію.
Це був голос абата Баррюеля, котрий наприкінці минулого століття написав свої «M'emoires pour servir `a l'histoire du jacobinisme»…
— Але ж, любий діду, до чого тут тамплієри? — питався я тоді, хоча вже знав цю історію напам'ять, проте хотів зробити дідові приємність розповіддю про його найулюбленіший доказ.
— Хлопчику, тамплієри були надзвичайно могутнім лицарським орденом, який розігнав король Франції, аби заволодіти їхнім добром, посилаючи більшість з них на вогнище. А ті, що лишилися в живих, зібралися в таємний орден, маючи на меті помститися королю та Франції. І дійсно, коли лезо гільйотини відтяло голову королю Луї, на поміст збіг невідомий і, піднявши вгору ту нещасну голову, прокричав: «Жак де Моле [66] , за тебе помстилися!» Моле був Великим магістром тамплієрів, котрого король спалив у Парижі на найвищій вершині ^Jle de la Cit'e [67] .
66
Жак де Моле (1244–1314) — двадцять третій і останній Великий магістр ордену тамплієрів.
67
Острів Сіте — один з двох островів на Сені, що збереглися у центрі Парижа, а також назва найстарішої частини міста (фр.).
— Та коли ж спалили того Моле?
— У 1314-му.
— Дайте-но, любий діду, я сам порахую. Це ж майже за п'ятсот років до Революції. І що ж робили ті тамплієри всі ці п'ятсот років, щоб про них не дізналися?
— Вони просочилися до гільдій давніх кафедральних каменярів, саме з тих гільдій зародилося англійське масонство, яке має таку назву, бо члени цих гільдій вважали себе «free masons», або ж «вільними каменярами».
— А нащо каменярам треба було вчиняти революцію?
— Баррюель утямив, що власне тамплієрів та каменярів підкорили та підкупили баварські ілюмінати [68] . Це була страшна секта, натхненником якої був такий собі Вейсгаупт. Члени цієї організації знали лише свого безпосереднього наставника, геть ігноруючи вищих за званням та їхні приписи. Їхньою метою було не лише знищити трон та вівтар, а й створити суспільство, яке б не мало ані законів, ані моралі й у якому все добро й навіть жінки були б спільними, хай пробачить мені Господь, що кажу таке хлоп'яті, але все це скидається на сатанинські підступи. До баварських ілюмінатів нерозривно прив'язані ті безбожники, що не визнають ніякої віри, котрі склали гидку «Encyclop'edie»: я маю на увазі Вольтера, Д'Аламбера, Дідро і все те поріддя, що, наслідуючи ілюмінатів, говорило у Франції про Століття світла [69] , у Німеччині — про Просвітництво чи Просвітительство, і котрі, врешті, таємно об'єднавшись, щоб своїми інтригами скинути короля, створили Якобінський клуб, назва якого походить саме від імені Жака де Моле! Ось ким були змовники, котрі розпалили Революцію у Франції!
68
Ілюмінати (від лат. illuminati — «просвічені») — назва, під якою були відомі різні об'єднання оккультно-філософського напрямку. Найчастіше цей термін застосовується до німецького таємного товариства, яке було засноване в 1776 році.
69
Так дослівно називали Просвітництво у Франції (Si`ecle des Lumi`eres).
— Цей Баррюель геть усе второпав…
— Не втямив, як з купки лицарів-християн могла виникнути таємна спільнота, ворожа Христові. Це наче дріжджі у тісті: якщо їх замало, тісто не збільшується, не підходить, тоді й хліба не спечеш. Якими ж були дріжджі, які хтось, — сама доля чи диявол, — розпустив у ще здоровій плоті таємної спільноти тамплієрів та вільних каменярів, аби виростити з них найбільш сатанинську з усіх спільнот у світі?
Тут дід на мить змовк, склав руки так, ніби хотів краще зосередитись, і з вивірено-переможною скромністю мовив: