— Прошу пані, я хотів, щоб він скінчив гімназію. А він мені каже: «Тату, я хочу бути вченим господарем».

Я міркую, що воно, прошу ясної панни, так мається, або вчений, або господар. Але одно і друге разом...

Мавка усміхнулась:

— А якби ваш Іван тепер вернув до вас на господарство?

— Прошу панни граф'янки, це неможливо. Куди він пустився, хай туди йде далі,— обізвався несподівано брат Івана, Микола.

Мавка здивувалася:

— Хто це говорить?

— Це мій Микола... старший брат Івана...

— Так, це ви все підбехтували батька на брата?

— Прошу ясної панни, я не підбехтував нікого. Батько старі й нездужають... Я тільки все їм помагав.

— Гарно ви батькові помагали, що витрутили брата з хати.

— Я? — боронився Микола,— борони боже! Як Іван сьогодні є тим, чим є, то я тут ні при чім... Він сам собі винен... Чому він не хотів далі вчитися?

— А якби Іван хотів тепер далі вчитися?

Батько кивав безнадійно головою:

— Прошу панни, де йому тепер до науки! Ні господар, ні вчений з нього вже не буде. Запізно, прошу пані, запізно. Де-де-де?

— Ніколи не пізно на науку. Людина вчиться до самої смерті,— сказала мавка.

— Прошу ясної панни,— казав батько,— йому вже двадцять чотири роки. Це вже вік, його колеги давно на посадах...

— Знаєте, батьку, ваш Іван такий талановитий, що страчені літа вже нажене. Але ви мені скажіть: коли ваш син Іван обіцяє вам, що докінчить науку, то який тоді обов'язок ви, як батько, будете мати супроти свойого сина?

— Панночко,— відповів батько,— вибийте собі те з голови, щоб він мені обіцяв кінчити науку. Я не вірю, не вірю, прошу пані. Пропало. Ого!

Тут Іванова сестра Маруся, що стояла під печею та дивилася на мавку, як на ікону, почала голосно плакати й лебедіти:

— Отте все «не вірю й не вірю і не вірю!». Ви, тату з Миколою, таки напосілися вбити бідного Івана! Прошу ясновельможної панни, скільки я наплакалася через його кривду! Іван — то золото, не брат. Гарний, добрий, а душа — як сльоза! І тому він такий бідний, такий нещасливий! Хотів стати господарем, а тато: «Не вірю». Тепер хоче назад вернутися до науки, а тато: «Не вірю!» Таж наш Іван цілком чужий панні граф'янці, а проте вони, чужа особа, як ясний ангел, мають милосердя над ним! А рідний батько й брат: не вірю та й не вірю!

Маруся закрила очі запаскою й далі плакала.

Батько вдарився в груди кулаком, як тараном.

— Доню, щоб ти знала, що таке я хотів сказати, заки ти почала плакати. Панно граф'янко, беру на свідка вас і всі святі образи у хаті й так кажу: коли мій син Іван обіцяє докінчити свою науку, то я втішуся ним, як той батько в Євангелії блудним сином, і скажу йому: даю тобі, сину, все, чого тобі треба буде до науки — тільки вчися.

Всі зраділи, крім Миколи, якому лице потемніло.

Мавка глянула допитливо на Миколу й спитала:

— Що ж ви скажете на батькові слова?

Микола добував слова з себе, мов каміння з ями:

— Ну що ж?.. Як хоче, хай учиться... Хочуть тато помагати, то хай помагають...

По хвилі додав те, що для нього було найважніше:

— Пішло в багно вже стільки соток, то хай піде ще й решта...

— Ніщо не пішло й не піде в багно,— обурилася Маруся й говорила: — Тату, я не хочу від вас ніякого запису, не вийду заміж і буду наймичкою, тільки прошу вас: за мою частку хай Іван учиться.

Тепер обізвалася мавка:

— Ваш Іван буде вчитися. Мені вдалося його намовити до цього. Так само він вам обіцяє докінчити науку. Це певне.

Батько усміхнувся і закликав до своєї жінки, що стояла весь час мовчки коло печі:

— Стара... не плач! Наш Іван ще вийде в люди!..

Мати обізвалася:

— Ох, коби-то дожити, щоб він мене висповідав, бодай на смерть...

Мавка звернулась до Миколи:

— Обіцяйте мені, що шануватимете відтепер Івана і найменшої кривди йому не зробите ні словом, ані ділом.

— Воно, прошу панни, так: як він мене не скривдить, то я його не скривджу... Чого би я мав його кривдити?

— Батьку,— сказала мавка,— я хочу, щоб у вашій хаті не було нарікання на Івана через кошти його науки. Для того я зроблю так: я позичу Іванові на науку поки що тисячу корон, які він мені віддасть по скінченню шкіл.

Від мене Іван не прийме жодних грошей, а вам, батьку, не повірить, як ви тільки скажете, що будете його утримувати далі в школах. Для того я даю ті гроші на ваші руки, батьку, й ви самі передасте їх Іванові, так, якби це були ваші власні гроші, розумієте?