Марно шукаю, марно блукаю

З краю до краю у далині.

В нашому зборі, ах, душі хорі —

Глумиться з всіх нас злоба і тьма —

Де незабутня, де ця могутня

Дивна істота? Чом тут нема?

Хай чари пісні вб’ють сили злісні

І до безодні шлях рознесуть!

Хай через бори, гори і море

Дивну істоту тут приведуть!

Думка болюча, туга жагуча

Рветься зі серця, як в’язень з пут —

О, Духу земний, ясний і темний!

Кличу до тебе: стань тут на суд!

Як у безодні, гади холодні

Повзають шляхом твого чуття.

В дикому вирі в світу безмірі

Ти йдеш як демон всього буття.

Думи весняні, мрії світляні,

Тугу за раєм ти сотворив.

В небо безкрає геній твій сяє,

Тайна істото, ти — диво див!

У твоїй груди борються блуди,

Пекло і небо діл твоїх зміст.

Небо руйнуєш, пекло будуєш,

З пекла до неба знов мостиш міст.

Всі діти земні, всі сили темні —

Перед тобою світ весь тремтить.

Ти без утоми здер з неба громи,

Думкою міриш ясну блакить.

Навіть не дасться змірити щастя,

Як тобі в серці сонце сія.

І незабутнім Богом могутнім

Стане в цю хвилю сила твоя.

Як непоборна пристрасть потворна

Вб’є тобі в серці ясну любов,

Ти сатаною все бродиш тьмою,

Морем огненним ллєш братню кров.

О, наблизися, тут появися,

Геть отрясися з боязни пут.

Кличе болюча туга жагуча

Мами-природи: «Стань, сину, тут!»

Хай на створіння йде просвітління,

Всі хай побачим сонячний шлях!

І од страждання і всепрощання

Йдім до кохання в нових серцях.

* * *

* * *

Він

І Він явився.

Непомітно, коли всі створіння переживали у своїх душах чародійний гомін почувань, які зродила й воскресила пісня, поволі, без гомону, наче тихесенько плив повітрям, як сонно-мрійне видіння, станув перед обличчям царя.

Стояв перед ним супокійно, непорушно, як зачарований.

Подивився кругом себе на безліч сотворінь, опісля його зір поклався на очі царя Лева. З очей цієї нової істоти сяяло ясними проміннями Найглибше Страждання, Найвища Мудрість і Надземна Любов.

З обличчя царя Лева було видно, що він зацікавився, а може навіть утішився появою нової істоти перед ним і Найвищим Судом дітей природи. Однак він миттю здушив у собі свідомо ці мимовільні почування і впер свої очі в очі нового створіння з виразом царської поваги й суворості, а навіть із проблисками ледве помітної ворожості. Цар Лев був певний, що він своєю володарською величчю, а перше всього непоборною силою та прошибаючим огнем своїх очей приневолить нову істоту покоритися йому і всім йому підвладним сотворінням та припасти чолом до землі перед його престолом. І з тієї причини цар Лев підняв гордо й самопевно свою величну голову й почав пронизувати, прошибати і прямо палити очі нового єства жагучим огнем своєї царської волі.

Настала хвиля незвичайного, ще ніколи небувалого напруження межи створіннями. З великим переляком блукали очі звірів поміж очима царя Лева й очима нового єства й на дні своєї свідомості глухо почували, що в боротьбі цих очей рішиться може доля двох світів: природи та царства цього нового єства, яке їм, звірям, таке чуже, далеке, ними погорджене та їм ненависне.

Без тіні боязні, з повним супокоєм дивилися очі нового єства у два жевріючі вугілля царських очей. Здавалося, що тіла цих обидвох сотворінь застигли, скам’яніли в німім ожиданні, а всі їхні почування, їх життя й думки зосередилися в їх очах на те, щоб у твердому, безпощадному, невблаганному двобою або вийти повним переможцем або згинути.

Вся природа слідкувала з напругою всіх сил чуття і свідомості, з запертим оддихом за боротьбою двох сил. Навіть хрустально-прозоре повітря легесенько захвилювалося. Під його ніжним цілунком почали листочки на деревах тихесенько шепотіти межи собою, а білі головки квітів і билинки зелених трав хиталися з боку на бік, неначе серед великого дивування позирали то на очі царя Лева, то знов на очі нового єства.

Почуття непевності, боязні, тривоги, жаху починало вже тягнутися, здається, в нескінченість.

Нараз нестерпуче, крайнє гнітюче очікування стало розвіватися. Очі царя Лева, з котрих промовляла могутня сила, що їй на ім’я закон природи, почали несподівано заходити опоною непевності і слабості перед новим єством, з очей котрого сяяла спокійна, могутня й велична одна сила, яку створили: Найглибше Страждання, Найвища Мудрість і Надземна Любов.

Стогін і крик тривоги продерся нараз із грудей сотворінь. Бо ото їх могутній володар, цар Лев, затремтів цілим своїм тілом. Опісля нагло заплющив очі та похилив свою буйну голову глибоко в долину перед новим єством і неначе застиг на своєму царському престолі.