Лис Микита глянув на нього з легковаженням і відповів:

«Лишім подружні метрики, розписки тощо людям. Звірина грамота вінчання — це кохання, яке наша душа записує у велику книгу, що їй на ім’я природа».

Голий танок життя чубатої Курочки

Тепер показалася на сцені чубата Курочка, її поява збудила різнорідні й дуже мішані почування тому, що вся вона була гола, так, що її гарний, чубатий чіпець на голові відбивав тим дивніше від її загальної наготи. Вона була похожа на гарну жінку, яка скинула з себе все убрання, а тільки на голові лишила великий і розкішний капелюх. Її ніжно-біле тіло, поцятковане безчисленними точками на тих місцях, із котрих щезли пера, придавали йому рожевої барви, так, що можна було сказати про зовнішню подобу Курочки: вона виглядала, неначе кров з молоком.

Про причину своєї наготи розказала Курочка ось що:

У її господині був гучний празник. Веселі гості викотили на подвір’я бочівку й лишили її там. Курочка і її товариші побачили, що з бочівки випливає якась теч, похожа на воду. А що їх усіх мучила спрага, то вони скоштували тієї води й не хотіли далі пити, бо вона запекла огнем у їхніх горлах. Разом із тим вона з товаришками почула, що їм усім голова, ноги, а навіть яєчка у їх нутрі починають ходором ходити. По короткій хвилині їх вибило з пам’яті й вони полягали на землю, як мертві. Коли Курочка прокинулася, побачила, що вона і всі її товаришки лежали на купі в коморі, всі голі, а до неї підходила кухарка з гострим ножем.

Курочка вирвалася з крайньою напругою життєвої сили з рук жінки, яка хотіла її зарізати й пурхнула крізь одчинене вікно та втікала як божевільна, сама не знаючи, куди. Ласкава доля занесла її перед обличчя Найяснішого Царя Лева і вона уважає своїм обов’язком звеличати могутню силу життя таким чином, що виконає перед обличчям усього звіриного світу та перед сонцем у пралісі танок життя.

Коли Курочка розказала звірям про свою долю і про свої наміри для звеличання життя, звірині жінки здебільшого зрозуміли її. Але було між ними багато таких жіночих вдач, яким найочевидніші основи думання й найтяжчого болю не змогли промовити до серця. Були це передовсім ситі і щасливі подруги, які жили по закону звичаєвої моралі, мали багато діточок, яких виховували дуже правильно, як Бог приказав і мали моральний світогляд сотворінь, які керуються засадою «ситий голодного не чує».

Тільки майже всі мужчини дуже зацікавилися танком Курочки, а деякі з них, особливо близькі земляки, когути, почали протискатися крізь густу товпу звірів, щоби станути якнайближче коло неї. Але не так то й легко було зблизитися до Курочки, головно тому, що їхні жінки здержували їх силоміць. Одна стара квочка, що знесла вже кілька тисяч яєць і мала шістсот курчат, попала в розпучливі заздрощі, коли помітила, що її чоловік, занадто цікавиться молодою голою Курочкою. Вона дзьобнула його з допади в його червоний гребінь і кудкудакнула до нього розореним голосом:

«Так викручувати шию й завертати свої жадібні очі за тією голою твариною!.. Стидайся, ти старий розпуснику!»

А старий Когут оправдувався перед своєю многоплідною жінкою ось як:

«Але ж моя старенька! Не будь же така смішна! Чей же не заборониш мені глянути на цікавий танок, на який дивиться свобідно сам цар Лев і всі звірі».

Але стара Курка була невблаганна й заспівала до свого чоловіка:

«Як од мене рушишся одним кроком, то я тобі перед усією звіриною громадою очі видзьобаю».

Старий Когут поглянув на свою стареньку Курку спідлоба й мусив покоритися всевладній волі своєї дружини. Посоловів і з глухою мовчанкою стояв та потупив очі в землю. Одначе влада його жінки була заслаба, щоб заборонити його душі бути там, де стояла Курочка.

Силою закону природи обступили сцену, на якій Курочка мала вивести свій танок життя, передовсім самі когути найсильнішої, зразкової породи. Найближче до Курочки станув великий когут, із пестрим, посоловілим пір’ям і позирав на Курочку дуже злобними очима.

Причина його злоби була ось яка: він іще ніколи не бачив на одвертому зборі голої жінки; далі, він був уже літами підтоптаний; третє, з нього був катехит у дівочо-курячім ліцеї, значить, уже достойність його звання вимагала від нього такої гостро моральної урядової міни.

Коло Когута-катехита станув ще більший Когут, який мав дуже високі й сильні ноги, що були густо й буйно упірені та подобали на козацькі шаровари. Його гребінь і вся його могутня оздоба, його бистрий і гордий зір нагадували середньовічного лицаря.

Побіч цього Когута-лицаря примістився менший Когут, якого найцікавішою ознакою було те, що він позирав раз-у-раз на Курочку сльозаво-чутливими очима і, здається, не бачив поза нею нікого більше на світі.

Коло нього станув Когут середньої величини, з дуже допитливими розумними очима, які шукали в Курочці та в її танку лиш естетичної насолоди.

З-поза нього позирав когутячий поет, ватажок майбутністичного напрямку.

Когут із подобою козака глянув на свого сусіда, котрий позирав дуже понуро на Курочку та запитав його: