Шрифт:
– Не треба йти до цирулика, цес пустив крові доста. А ще сих слів не сказав, як злодій вдарив його кулаком між очі.
– Ти б'єш, та й я буду, ану, хто ліпше?
Буковим, грубим поліном замахнувся, і злодій упав на землю. З ніг сикнула кров.
– Тікай тепер, як можеш, я тобі нічо не скажу.
Мовчали довго. Тусклий каганець не міг продертися через темряву по кутах, а мухи почали гудіти несміливо.
– Та затамуй собі кров, чоловіче, бо вся вітече.
– Дай мені води, ґаздо.
– Дам тобі води, кріписи, бо не знаєш, що тебе чекає!
Довга мовчанка.
– Ти, виджу, моцний, ґаздо.
– Я моцний, небоже, я коня на плечі беру, ти не добре трафив до мене.
– А натуру маєш мнєку?
– Я мнєкий, але злодія живого з рук не пускаю!
– То я маю вже тут загибати?
– Або я знаю, ци ти твердий, ци мнєкий? Як-ис твердий, то можеш вітримати...
І знов тиша запанувала в низькій хаті.
– Затамуй собі кров.
– Нащо, аби гірше боліло, як меш бити? Кров-то є сама біль.
– Як я вже буду бити, то мусить боліти, хіба би-с дух спустив.
– А бога не меш боятиси?
– А ти бога боявси, як-ис ліз у комору? Та там увесь мій добиток. Та якби ти був тото забрав, та ти би мене на віки вічні скалічив! А чому ж ти не лізеш до богача, але до бідного?
– Пропало, нема що говорити! Бий, та дай мені спокій!
– Певне, що буду бити.
На долівці зробилася калюжа крові.
– А ти як маєш сумлінє, ґаздо, та не забивай мене потрошки, але озми то поліно, та бахни ще так по голові, як по ногах, та збудешси клопоту, а мені легше буде.
– Ти би хотів відразу! Чекай, жди, годи, най люди прийдуть.
– То ти хочеш добрим сусідам бай зробити?
– Вже йдуть.
– Славайсу.
– Навіки слава.
– У вас, Гьоргію, щось зновилоси?
– Та зновилоси, прийшов гість та й треба єго приймити.
– Нема балакання, що треба.
Максим і Михайло заступили цілу хату, головами досягали стелі, а волосся їх досягало їм поперека.
– Сідайте та вібачєйте, що-м зупсував вам ночі.
– Та то оце він на землі?
– Він.
– Хлоп як звір, мали-сте труду доста, заки вліз си до хати?
– Дужий, ей, тото дужий, але на дусшого трафив! Та заки що куда буде, та сядьте за стіл, та й гостя просіть.
Гьоргій вийшов і за хвилю приніс бутлю горівки, солонину і хліб.
– Та чому не берете і єго за стіл?
– Каже, що не може встати.
– То я поможу.
І ґазда взяв злодія попід пахи і посадив за стіл.
– То ви вже в хаті мали з ним суперечку, Гьоргію?
– Та хотів мене заголомшити. Як ні угрів кулаком межи очі, то кажу вам, що тут-тут було падати. Але-м намацав поліно коло себе, та-єм го морснув по ніжках, а він сів маком.
– Ви єму не дивуйтеси, бо кождий хоче боронитиси.
– Та я нічо не кажу.
Злодій сидів за столом блідий, апатичний, коло нього Максим, а дальше Михайло. Коло печі стояла жінка в кожусі.
– Гьоргію, що ти хочеш з ним робити? Люди, спамнєтайте єго, він хоче чоловіка вбити!
– Жінко, я виджу, що ти боїшси, та ти собі піди до мами, переночуй собі, а завтра прийдеш.
– Я не вступлюси з хати!
– То меш з нами горівку пити, але не вівкай, бо спарю. Лізь на піч та й спи, або дивиси, або як хоч. Вона ані рухнулася від печі.
– Баба бабов, Гьоргію, вона боїтьси, як жид, бійки, не дивуйтеси.
– Е, що ми будем на ню дивитиси! Дай боже здоров'є, чоловіче, я до тебе нап'юси! Не знаю, хто за кого буде-м гріх мати, ци ти за мене, ци я за тебе? Але гріх мусить бути, таке зайшло, що без гріху не обійдешси. Гай, пий.
– Не хочу.
– Мусиш пити, як я просю! Горівка тебе трохи одерзне, бо-с геть уплошів.
– Я не хочу з вами напиватиси.
Всі три ґазди обернулися до злодія. Завзяті, чорні очі віщували йому згубу.
– То давай, най п'ю, але п'єть порцій нараз.
– Пий, а як нам забракне, то ще пішлемо. Наливав одну по одній і випив шість. Потім пили Михайло і Максим. Закусували і знов пили.
Михайло:
– Скажи нам, чоловіче, відки ти забрів у наше село, ци ти близький, ци далекий?
– Я зі світа.
– А як ти, ци нашої мужицької ложи, ци міщанської, ци панцької? Бо інакше до тебе застосуємоси. Мужика то так б'єси: зо три рази люшнев дулуманом по голові, скілька раз по лиці, аби впав. Бо мужик твердий, до него треба твердо братися, а як він під ногами, то легка робота. А пана ріхтуєси знов на іншу моду; люшні не показуй, бо вмре відразу, але пужівном настраш. А як він делькотить на цілім тілі, то дай у морду два рази, але також не дуже: пан вже під ногами! Походи трохи по нім мінуту, дві, та й готовий, ребра потерті на форост, бо то біленька кістка, як папір. А жида береш на пірший вогонь за пейси; він скаче, плює, корчитьси, як пружина. Але ти на то не дивишси, лише закладаєш великий палець межи два малі та й дюгом єго попід ребра, все дюгом. Це легка бійка, але болюча дуже...