Двері прочиняються прямо на гірський плай, довкола - скелі, порослі кипарисами, ялівцем, покарлюченими соснами, внизу - море. Мрія чує позаду себе крик Флеша й обертається, але двері затраснулися й зникли. Мрія сідає на великий сріблястий камінь. Похмурий день, в повітрі висить гроза, альбатроси тусують поруч із Мрією, не наважуючись наблизитись до моря.

Мрія дивиться вниз - туди, де штормові хвилі розбиваються феєрверками шампани об кам’яні нагромадження. Далеко в морі - фрагмент чорного неба, покресленого блискавицями, з’єднаного з видноколом завісою зливи. Це гроза в морі. З бічної хмари раптом вивільняється, витягується, видовжується чорний поросячий хвостик. Росте, перетворюється на свинцово сірий стовп. Там, де цей неймовірний хобот торкається води, виразно видно потужний конус кольору печального й суворого сірого моря.

Це водяний смерч. Він п’є воду з моря. Мрія зачудовано спостерігає, як поруч поступово утворюється з хмари другий смерч, потім - по мірі того, як блякне перший, - поруч з другим утворюється третій, найвеличніший.

Картинка наближається, ніби Мрія дивиться в бінокль. Наступної миті вона опиняється біля сплюндрованої мечеті, понад якою на тлі далеких гір висить в повітрі густозелена розлога японська сосна. Мрія розуміє, що знаходиться у Сімеїзі. Але довкола - знову ніч.

Зашпортане місячне ряботиння розбігається кривим асфальтом. Повз несуть небіжчика в білому савані, неначе зламану хризантему.

Сомнамбулічні хмари танечно виконують в небі нестерпно повільні рухи, трансформуються довкола Повні. Все міниться, ніби увесь світ спотикається, белькоче, затинаючись, зашпортується, кульгає.

Мрія заходить всередину мечеті й раптом помічає в дальньому куті непевне фіолетове світло. Водночас вона чує голоси, що стиха бурмочуть щось на кшталт мантри: «Риба Опіум, РибаТруба, Риба Місяць, підманюємо тебе, підманюємо тебе, підманюємо тебе, Рибо Опіум, йди до нас, пливи до нас, РибоТруба…». Мрія підкрадається на звук, опиняється перед килимом, який звисає зі стелі й запинає прохід, відгинає обережно його край і бачить людей. Збіговисько типових кримських опіюшниківсатаністів, всі - в подертих джинсах, чорних майках, обвішані пентаграмами на масивних ланцюгах, шкіряним плетивом, якимись предметами, кощаві обличчя облямовані брудними сірими пасмами - кольору водяного смерчу. Людці лежать прямо на долівці й курять опіум. На стіні влаштувався велетенський богомол й теж курить опіум, обіймаючи лампу, утворюючи з лампою єдине ціле. Мрію тягне до них, мов магнітом - не одразу долунює до неї крик Флеша. Вона бере простягнутий богомолом мундштук і не може затягнутися, ніби отвір заліплений намертво, щосили тягне й повертає куріння богомолові, розуміючи, що то якась найобка. Богомол одразу ж спокійнісінько затягується, порціями випускає густий дим. Мрія бачить на стіні проекцію знятого на 35 міліметрів перформенсу: посеред Костелу - Дому Органної Музики по вулиці Червоноармійська у Києві - стоїть на кам’яній підлозі величезна емальована мидниця (така є у Мрії на дачі, вона іноді наповнюється рибою, яку треба почистити). Мрія стовбичить над нею, вбрана у весільну сукню; в одній ру ці - чорноруда курка сторчголів, в іншій - скальпель; Мрія театральним жестом під німає за ноги курку, заносить скальпель й вперіщує ним по венах тієї руки, яка тримає втілену курячу конвульсію; Мрія перекладає скальпель в ту руку, яка тримала курку (курка видирається й намагається втекти, кам’яна долівка вкривається чорнорудим пір’ям гальва нічної істерики), повторює операцію; курка забивається під ноги глядачів; кров цебенить до миски, струменить сукнею; Мрія думає: «Я від цього не помру, а курка неодмінно померла б…»

Зачіски партеру перетворюються на цементні химери Городецького. Мрія чує, що хтось кри чить десь на вулиці, але не реагує, доки крик не починає бриніти у її вухах зсередини й засте ляти їй очі. Мрія прокидається, вкрита рясним липким потом - одразу навалюється на неї нестерпна депресія. Непояснювана, але з тих, що призводять до чергової спроби суїциду. «Я вирвуся, я вирвуся, я вирвуся», - гарячково шепоче Мрія сама до себе, не тямлячи звідки саме їй вириватися, втрачаючи свій сон так швидко, що по хвилі вже не може пригадати нічого, окрім непевного відчуття Моря. З очей Мрії котяться сльози, як це часто буває під час пробудження у багатьох людей. Але

Мрії здається, що вона плаче… Мрія засинає в сльозах, бо за шибою ледь розвиднюється - ще не час прокидатися, не хочеться… Не хочеться ані прокидатися, ані знову поринати у сновидін ня - хочеться опинитися по той бік декорацій…

Павутинове горище з круглим вікном на ліхтар. На стінах пліснява й комунальне гариво.

В надтріснутому гранчаку - жовтуватий час стоїть водою голосів Мрії, Флеша, P.J.Harvey, Кейва… Занімілі блюзи валяються по кутках.

Непевні спогади танцівною ходою проходять мов на подіумі тіні. Темрява виколює очі. Голос прибою. Темряву, немов ретельно наклеєний на екран аркуш копірки, невидима рука починає віддирати від зображення, яке проступає на звільнених ділянках. Залишки зішкрябує неви димий скальпель. Тепер екран вільний. Мріїні сни часто схожі на фільми. Інтер’єр:

Кімната в старому будинку. Білі стіни. Чор ний килим вкриває всю підлогу. Зі стелі зви сають череп’яні буддійські шепотуни, скляні муляжі очних яблук, сухі троянди на червоних вовняних нитках, срібні брязкальця. Люстра - накидане на залізний каркас гілля, ніби щойно почате вороняче гніздо. На гіллі денеде - мушлі чи суха квітка. На тоненьких дротиках звисають бутелькові скельця. На лівій стіні - дві нерозбірливі картини у чорних облямівках.

Одна - високо у кутку, інша - посередині.

Навпроти стулчастих дверей - величезні широкі вікна. У проміжку між ними - на чорному тлі попелястий абрис чаплі понад мармуровим каміном. На камінній дошці - всілякі дрібнички: розірвані бісерні фіньки, поламаний гребінець, декілька жетонів на мет ро, дріб’язок…

Нерозбірливі портьєри - сховище пилюки.

На підлозі у кутку - дешевий магнітофон, звід там лунає (виявляється, записаний на плівку) голос прибою. Поруч багато касет. Згарок свіч ки, з якого стирчать запахущі палички. Кілька турецьких подушок.

Через прочинені стулки вікон заходить пов ногруде повітря, торкає цяцьки, що звисають зі стелі.

Посеред кімнати - чорна попільничка з недопалками. Чорна запальничка. Пачка «Lucky strike». Нерозбірлива цятка.

Наплив камери.

Цятка виявляється дівчиною, що лежить на спині - руки вздовж тіла в довгому чорному светрі. Незворушна. Боса. Мрії вона нікого не нагадує.

З коридора відлунює телефонний дзвінок. Дів чина підводиться, виходить з кімнати. Великий порожній коридор. Телефон стоїть серед взуття під вішаком, заваленим найрізноманітнішим гіповим мотлохом. Дівчина бере слухавку. Сідає на підлогу. Слухає. Кладе слухавку, вертається до кімнати.