–  Ну что, мальчікі, займьомся аріфмєтікай?
– імітуючи інтонації Подерв’янського уїдливо звертається Мрія до хлопців. Ті сприймають це як запрошення розпити портвейн. Якось не прижився Лесь у дворовій культурі. Це вам не СплінХрєнБлінКавеен, не «а ти апять сєгодня нє прішла, а я так ждал, надєялся і вєріл», «да нє спєши ти нас хараніть», навіть не ГО «в порядє» й не Аркаша Сєвєрний, «я тє базарю»! Хитровиїбаний інтеліґентський панрогулізм, як і «Кримінальні байки» Тараса Ліпольца, земля йому пухом, були б для пацанів просто манною небесною, але совкову консерву «Богема в томатному соусі» зроблено на совість, як і все совкове: хріна лисого щось просочиться назовні! Ніхто не змішує в одному салаті a la «Артблатняк» такі продукти, як «Гопстоп в олії з кров’ю» та «Контркультурні бички у власному соку», «Пацани в натурє» і «Богемці в маринаді», хоча й до тих, і до інших канає портвейн «Алушта рожеве». Ну ок… Дійсно, на фіга їх змішувати? Несення культури в маси призводить до черепномозкових травм, інтоксикації організму та масового зараження інфекційною шизофренією. Епідемія Смаку.

Хулі не ясно?

–  О! Лисий! Ти ж не будеш проти, якщо ми підемо їбатися в ту кімнату!
– раптом осяяний вдалою на його погляд думкою, з викликом виголошує Флеш. «Боже, зовсім дитина!» - думає на це Мрія: «Хизується… Чим?!»

Мрія ставить Лисому - на його прохання - «Острів Скарбів» і слухняно йде за Флешем до іншої кімнати. Флеш ледве тримається на ногах.

«Він не кінчає просто через те, що наллятий!» - раптом думає Мрія, - і я з ним заодно. Теж мені, філософія несумісності напівпоколінь! Прос то бухі обоє, от і вся розгадка! Отака хуйня, малята!».

За двадцять хвилин Мрія повертається до Лисого й хапається за ручку та папір. Виходить, як завжди, прутня, але досить містко змальовує те, що сталося. Це мало статися.

Він наказує повільно роздягнутись на роялі Він наказує наблизитись до нього «На коліна!» - гримає до кралі збуджений брутальний Ієгова!

Краля витягає його прутень І слухняно сьорбає та смокче Він скубе її волосся люто Й відчуває раптом, що не хоче Знічений (а їй по барабану) Рвучко власний клей цілує в губи На підлогу сипляться мідяно Ключ, монети й дияволові зуби…

Лисому кортить зазирнути у те, що відбу лося, хоча б у те, що пише Мрія. Але він дос татньо вихований, аби не запитувати, про що вона пише. Флеш у відключці. Ймовірно, його останньою думкою було щось на штиб:

«Вперіщити б їй зараз проміж очей - так, щоб всю об’юшило кров’якою, курва!»

Мрія йде з Лисим за портвейном. На вулиці друга ночі. Дорогою Мрія згадує як Флеш вдарив її по обличчю два роки тому. Вона не відчула й найменшої образи. Поперше, обоє були, як водиться, добряче напідпитку. Рут, Флеш та Мрія, похитуючись, поверталися з підпільної нички, де цілодобово торгує водкою конкретний урел дядя Серьожа, через бази відпочинку, у бік річки, підтримуючи одне одного. Флеш обіймав Мрію, намагаючись втримати неодмінну гітару й неодмінну пляшку. Рут, вимахуючи ще двома пляшками, продовжував невідомо якого хріна виниклу тему про биття жінок й запевняв, що ніколи не підніме руку на жінку. Подруге, Мрія спровокувала Флеша сама: «Ну давай, вдар мене! Я хочу подивитись, як ти б’єш жінку!» - під’юджувала у відповідь на його твердження, що він таки може вдарити жінку, для нього це не є табу. Нна!… Цей маленький інцидент досі ні про що не говорить Мрії - просто собі алкогольні бздури. Мрія напевно знає: якби її вдарив хтось з її чоловіків, вона би вже давно мотала срок або за ґратами за вбивство, або в дурці за вбивство у стані афекту, як людина, що не відповідає за свої вчинки. Принаймні Мрія ані на мить не лишилася б з чоловіком, який дозволив би собі над нею ґвалт. Але, судячи з того, що Флеш неодноразово згадував цей трафунок, Мрія робить висновок, що для Флеша це не просто п’яне безглуздя. А що саме, вона не знає. Він тоді одразу ж кинувся її обіймати, впав на коліна, відривав від обличчя й цілував її руки, просив вибачення. Вона не знає й не запитує, що цей випадок означає для Флеша.

Коли Мрія та Лисий повертаються, Флеш все ще у відключці.

–  Може, його розбудити?
– вагається Мрія. Їй зовсім не хочеться витрачати сили й час на спілкування з тим причмеленим Лисим. Їй взагалі хочеться, щоб обоє пацанів з’їбалися на фіг з її хати якнайшвидше. Вона не дратується й не сердиться - вона просто втомилася.

Дочекатися миті - лише миті, усього лише якусь годину ця мить триває, приблизно між третьою й четвертою ночі, - коли міський транспорт поринає у мовчанку й у Місті ватяно, глухо западає сон! Ніщо не бентежить змальтерованої свідомості. Мрія воліє повер нутися у свій затишний замкнений світ ки шенькової самоти, подивитись якийсь фільм, послухати Bjork, покурити в ліжку й заснути під ранок, коли засне монітор і залишиться тільки звук. Найнеприємніша мить земної кволості: вимучено, попелясто сіріє крізь штори, кімната застарілою попільничкою тхне, дим ножем можна краяти, електричне світло у кімнаті раптом стає драстичним, непотрібним, незатишним, і шкода ночі, яка видавалася нескінченною, невичерпною, неосяжною, коштовною скринею, сповненою багатообіцяючих містерійних скар бів та натхнення. А насправді так стрімко й безглуздо спливла, непоправно минула, єдино залишивши по собі у цьому моторошному передсвітанні - наказ мертвого генерала: лягти у ліжко та якомога швидше поновити перервану темряву, продовжити її плин, заплющивши очі. Вранішня приреченість. І лише знайомі з дитинства, щемні, вічні звуки, тло, беквокал, витатуйований на підкірці - звуки далекого транспорту, тролейбусів, що прокинулися о шостій ранку, - ковзають поверхнею сумнівної реальності, балансують на линві четвертої фази сторожкого, страдницького сну. Єдиний зв’язок з життям людей та Міста, з сонцем, що сходить, з днем, який невблаганно настав, попри те, що кілька сотень хвилин тому називався «завт рашнім»… Мрія прагне прокинутись сама й не знати, що робити цілий день: або швендяти містом, або дивитись кіно, марудитись із текстами, слухати музику, курити в ліжку, чи тати у ванній книжку і нарешті забодяжити собі бодай щось окрім кави, якщо не з’явиться настрій для прогулянки, але - сама! сама! Мрія ніколи нікого не звинувачує, окрім себе, бо цілком свідома того, що лише вона відповідає за свій вибір й за все, чому вона дозволяє або не дозволяє відбуватися в своєму житті.

–  Нехай спить. Не треба, - відповідає

Лисий.

–  Може, зварити тобі кави? Ти п’єш каву?
– безнадійним голосом пропонує Мрія. Влітку Рут часто набивається до неї в гості на кавцю, вдаючи глибоко відданого шанувальника цього напою та всіх пов’язаних з тим ритуалів. Але Рут завжди приходить з дровами, тому під час їхньої розмови весело буяє багаття, а розмовляти з Рутом іноді навіть цікаво. Принаймні з усіх друзів Флеша Рут має найбільший запас слів.

Флеш кави не п’є взагалі.

–  Будь ласка, якщо не важко. Не відмовлю ся!
– вирішує Лисий піти по стопах Рута. І ось Мрія з Лисим сидять на кухні, п’ють каву, п’ють портвейн та розмовляють, а в сусідній кімнаті спить відключений спалах. Мрія конає від нудьги й тому поглинає портвейн нещадними ковтками прямо з пляшки. Лисий солить каву, напевно, сам дуріючи від бонтонності власної поведінки. Мрію це смішить, але не злить, не дратує. Дворова ієрархія, розділення на «райони» (виборзькі, шулявські, борщагівсь кі)… теж своєрідна романтика, про яку Мрія й не підозрювала, що та досі існує, живіша від усіх живих… Врештірешт, Лисий слабкіший за Флеша, Флеш командує ним як хоче. Мрія думає, що і на ній він намагався перевірити свою владу, бо він же ж не може не розуміти, наскільки відрізняються їхні стосунки від його стосунків з дівчатами: Мрія ніколи не дзвонить йому… Мрія не вимагає від нього слів кохання, та й взагалі нічого не вимагає… Мрії все по киям, бо у неї - якесь своє життя, і вона не претендує на місце у Флешевому житті аж ніяк… Це зачіпає чоловічу гідність Флеша? Мрія про це думала.

Та жоден чоловік не погодиться з таким статус кво, навіть якщо жінка йому на фіг не потрібна.

Але що Мрія може вдіяти? Вона не може навіть теоретично уявити інакших стосунків з людиною, яка не лише молодша за неї ледь не на десять років, а й прикріплена до протилежного боку коралового рифу!

Отже Флеш валяється у відключці, а Мрія з Лисим сидять на кухні, п’ють каву, п’ють портвейн та розмовляють: «… смачна свіжа водка, смачні свіжі люди!..
– … мусора на Сходах - святе… тотальна перевірка - хуй результату… -… та мене якось ледь не взяли з цілим стаканом на Святошині! Добре, що в курточці кишені виверталися - я все висипав, і вони могли тільки відсмоктати самі у себе… -… ні, ну Рой Джонс - це ж лебедина пісня! Цей чувак - шаман!.. а ти бачив, як Оскар де ла Хойя в’їбав Варгасу!
– … ну, його ж всетаки Мозлі пасе!
– … та ні, Мейвезерстарший… -… ой, ну я не пам’ятаю… - Моралес ще афіґєнний чувак… -…а моє кохання - Чорний носоріг… - Хто?
– Кліффорд Етьєн… проти якогось пуерто риканського хуя!
– Фрес Окендо, здається… такий урод - і поклав на долівку того просто льогко!
– …Можливо, хоча… я не впевнена… його, цього Окенду, здєлал Туа своїм правим крюком!.. а! слухай анеґдота: кароче, один фанат бокса прочув рекламу шо тіпа Тайсон битиметься… ну, там з кимось - не важливо… о, ну, і кароче, позичив у колег бабок, відпросився він у день поєдинку з роботи на три години раніше, пішов до супермрякета, накупив улюб леної марки пива, креветок, сигарети, всьо як тре’, прийшов додому, запхав креветки до холодильника, пиво - до морозилки, години дві маявся, нудився, розв’язував якісь там крос ворди… година до поєдинка - чувак ставить варитися креветки, за півгодини видобуває пиво, тягне то всьо до тєлєка, всідається в крісло… пішла реклама, креветки парують, пацан відкриває нову пачку сигарет… відкриває запотілу пляшку пива… креветки парують… закурює, робить ковточок пива… креветки па рують… починається бій… і - хуяк! тридцять секунд, і гладіатор лізе рачки під канатами - ну як той арґентинський урод від Кличка, навіть не пам’ятаю як його, ганебну суку, звати… пішла реклама… чувак сидить спрутенілий, дивиться то на повну запотілу пляшку пива в одній руці, то на цілу сигарету в іншій… креветки парують… і тут раптом ззаду жона підходить і лагідно так: