—Я збираюся в центр. Тобі щось купити?

— Віскі, люба, віскі. Бо після вчорашньої ночі мене ніщо більше не врятує.

— Коханий, а ти не думав, що тобі може бути гірше?

— О, ні! Так хижо мені ніколи не було, і думаю, бути вже не може.

Сергій не бачив нічого, окрім кришталевої вази, що стояла на столі, весь час роздвоюючись.

«І хто придумав цей кришталь? — подумав. — Жах! О, мене навіть ваза вимотує, що вже казати про Любу...» — і тихо додав:

— Любочко, а ми... Пізно вчора прийшли?

Так, справді, вечір видався на славу. Друг Сергія запросив його з дівчиною до себе на день народження. І ось він прокинувся вранці, не пам’ятаючи навіть, що було після його приїзду додому.

— Хм, — озвалась Любов. — Так... Десь о третій ночі. Доволі рано, зважаючи на те, що ти спав уже о дванадцятій. Ми тебе дрімучого ледь до автівки дотягнули.

«Ура! — подумав, — значить, учора я був навіть дуже чемним!» І змусив себе посміхнутись.

— Йди, кицю, а я ще подрімаю!

Вони вже рік жили «під одним дахом», чи то пак, як зараз по-модному кажуть, «жили разом». Люба вчилась у медичній академії і бачила близьке світле майбутнє, працюючи медсестрою. І так обожнювала вечірки! Як у народі мовлять, куди вітер подує, — туди й вона! Звісно ж, при кожній нагоді тягнула бойфренда за собою. Отак і жили. На його чесно зароблені гроші, бо ж працював фінансистом, то й бідувати не доводилося. Щодня Люба пропадала на парах, адже пропускати заняття в академії не видавалося вірогідним, іноді щось готувала, часом вони замовляли їжу з ресторану. Єдиним беззаперечним моментом, обов’язковим для дівчини, було прибирання помешкання: їхня однокімнатна квартира завжди була чистенькою.

Він годинами сидів у офісі, працював, повертався пізно. Але завжди мав час посміхнутись до коханої та сказати їй бодай якусь приємність. Молоді люди не сварились, та й причин майже не було, обоє були не ревниві, та ще й «Рибки» за зодіаком. А тому розуміли одне одного з півслова (чи то тільки один знак тому причина, чи спорідненість душ, дивина та й годі!)

Сергій знав, що «Люба — однолюбка», як він часто додавав: «масло-масляне»... Хлопець не уявляв життя без неї, а тому надумав подарувати красиву обручку, що підтверджувала б серйозність його намірів. От тільки із розміром ще не визначився, і як це, цікаво, в дівчини випитати?

— Бррр, холодно. Але ж я під трьома перинами! — прокинувшись, замерз Сергій і, повагавшись, додав: — Алкоголік! То в очах троїться! Насправді ковдра ж одна.

Дзвінок! Ох і ненавидів він «на брудершафт з телефоном». А сьогодні ж єдиний вихідний!

— Доброго вечо... ой, ранку. А можна Любов Андріївну? — чоловічий голос здався підозрілим.

— А хто її питає? — спросоння не второпав хлопець.

— Її еее... Друг, — невпевнений голос і легке тремтіння видавались дивними.

— Немає Люби. Можливо, їй щось передати? «Подумаєш, а раптом це однокурсник. Хоча...» — думки не давали спокою.

— Ні, дякую! — і чоловік поклав слухавку.

«Такий дивний дзвінок... Та нічого, спа-а-ати...» — і він заснув.

Люба з’явилась доволі швидко. Одразу прокинувшись, хлопець спитав:

— Мила, як ти? Все, що треба, купила?

— Так, соньку ти мій, придбала! Півгодини в черзі простояла! Але взяла твій улюблений Double Whisky.

— Дякую! Слухай, а тобі молодик якийсь дзвонив. Тебе питав, — Сергій вирішив одразу уточнити.

— Хто? — Люба почервоніла.

— Не знаю. Каже, покличте Любов Андріївну.

— Аа, то таке... — Любов опустила очі.

— Яке, таке? Що таке? Ти про що?

— Ми з дівчатами в боулінгу з ним познайомились, вони, певно, номер мій дали...

— Ти була в боулінгу? Коли? А я? Де я був у той час? — Сергій почав нервувати.

— Ти не захотів йти, тим більше, я дівчат своїх давно не бачила... — очі Люби бігали туди-сюди...

«Бреше», — подумав.

— Розкажи мені, Любонько! Тільки все, нічого не «забудь»! — хлопець уже зрозумів, що їх очікує довга розмова.

— Добре, любий.

І вона сіла, поволі вдихнувши гаряче повітря.

— Я тобі брешу... — довга хвилинна пауза, що здавалось, тривала вічність. — Я була з ним. Але тільки один раз. Так, любий... Я... Я йду! — і сльози покотились по її щоках. — Не хочу, щоб ти мене виганяв. У наших з тобою стосунках усе було ідеально, і мені захотілось перчинки. — Гіркі сльози душили, не давали сказати й слова. — Я... люблю тебе, але знаю, що ти мені цього ніколи не пробачиш. Сергійчику, ти сам казав, зрада — і... Це кінець! — вона захлиналась від сліз.