Признаюсь вам по щирості тепер:

Коли б ви тут усі постановили

Послухаться сього до нас листа,

Скоритися, то вже повів би інший

Вас кланятись ляхам, а я б узяв

Востаннє вже тоді у руки шаблю

Та й кинувся б на ворогів хоч сам.

Бо ліпше є за волю в бої вмерти,

Ніж статися невільником-рабом;

Бо тільки труп - той сорома не знає,

А хто живий, той не стерпить ярма.

Крицький

Ні, не стерпить!.. І ми того не хочем!

Білоченко

Якби ж усі такі були, як ти!..

Горленко

З тобою всі поляжемо,- веди!

Коваленко

За щирість сю спасибі вам, панове!

Смеркається,- на шанці треба йти.

Ще й посланця ми одіслати мусим.

Усі встають.

Нема чого відписувати їм:

Так одкажу,- нехай не дожидають!

Ми скоримось хіба, як у землі

Лежатимем... Ходіть тепер, панове!

Виходять усі, Коваленко позаду, але в ту мить одчиняються двері з другої хати і ввіходить Оксана.

Оксана

Василечку, стривай!

Коваленко

А що тобі?

Оксана

Я раду всю з тієї хати чула...

Який же ти... який ти смілий, гарний!..

З тобою я нічого не боюсь...

Коли б не се, а вдвоє більше військо

Нас облягло,- не страшно і тоді,

Бо що воно перед тобою зможе?

Коваленко

Хіба вже я нелюдську маю міць?

Ні, є кінець усякій людській силі,

І навіть той, хто дужчий за усіх,-

Той зломиться.

Оксана

Зломитись - не схилитись,

Не кланятись звитяжцям-ворогам!

І ти такий! За те такий і гарний,

І дорогий, коханий, любий мій!

(Припадає до нього)

Коваленко

А що, якби ляхи нас подоліли?

Оксана

Тоді б поліг в останнім бої ти.

Коваленко

А ти?

Оксана

А я-? Чудний бо ти, Василю!..

Коваленко

В неволю ти попалася б тоді!

Оксана

В неволю - я?! Навіщо глузувати?

Ні, смерть - то мить, неволя - цілий вік.

Я до життя готова і до смерті:

Де будеш ти, то буду там і я.

Коваленко

Голубочко, душі моєї сонце!

Мій світоньку! З тобою все ясне,

Без тебе - ніч... ніч темна і похмура…

Без тебе я... і жити б я не міг!

Оксана

(палко пригортаючись до його.)

О цить-бо, цить!.. А то тебе від себе

Не зможу я пустити!

(Цілує його, потім одштовхує злегенька).

Ну, іди!

Коваленко

Іду, іду... Бо справді забарився…

(Іде, але на порозі спиняється).

А відаєш, якая новина?

Грицько знайшовсь.

Оксана

Невже? А де?

Коваленко

В Ханенка.

Оксана(сумно.)

І він туди!

Коваленко

Я з шанців сам пізнав…

І в посланця питавсь,- і той так каже…

Ну, вже піду... Я скоро і вернусь.

Виходить.

Оксана

(Сама. Проходить по хаті, тоді сідає біля столу).

Грицько знайшовсь... і б'ється за Ханенка..

І винна - я... Укупі ми зросли,

І плакали, й сміялися укупі...

Він покохав мене і певний був,

Що будемо ми двох із ним подружжям...

Та, може, так воно й було б, якби

Не стрівсь Василь... Маленька зірка гасне,

Як засія на небі сонце... Так...

Як оддалась за Василя,- не стало

Тоді Грицька: ураз кудись він зник...

А се тепер у ворогів з'явився...

І щирий він, і гарний, добрий був...

Ми вкупі з ним ділили сміх і сльози:

Він батькові був тільки приймаком,

Але мені він братом був ізмалку.

І жалко так, що з ворогами він...

Як сталося, що він тепер з Ханенком?..

Як все тепер поплуталось: хто був