Та прихиливсь,- за їм би й ті шугнули,

Що ще тепер хитаються вони.

Лясковський

А ти йому червінчика…

Крутько

Не візьме!..

Та я його злякаю: я впевню,

Що зраджує полковник. Як повіре,

То ворогом страшним тоді йому

Він зробиться.

Лясковський

Роби вже, як там знаєш!

Полковник я,- хоружий в сотні - ти.

(Дає гроші.)

Ось на іще побрязкачів блискучих,-

Багато сим прихилиш ти... Іди!

Крутько кланяється й виходе.

Лясковський(помовчавши.)

Полковницький пірнач... блищить він гарно…

Ото тоді пануй і розкошуй!..

Дурні! Дурні! Клопочуться, гризуться,

За рідний край говорять, за народ...

А що мені той рідний край? Навіщо?

Як добре жить, то там і рідний край,

А якщо зле,- на чорта він іздавсь?

Про волю ще народную торочуть...

Все чортзна-що! Йому горілки дай,

Уп'ється він, то й байдуже про волю:

Лизатиме він чоботи тобі.

Тоді вона, та воля, є в людини,

Коли бряжчать червінці у руках,

Тоді усе, що тільки заманеться,

Все зробиться!.. Такої волі й я

Добуду ось... Коли б ще пощастило!..

Щоб більше він на шиї не сидів,

Огидний сей!.. Тоді уже й Оксана...

Ой-ой, ой-ойї.. То ласощі такі,

Що тільки їх хоч трошки нагадаєш,

То так тебе мов опече всього!..

А як вона нагнівалась на мене!..

Тоді немов ще краща стала враз...

Вже сердьсь тепер: твоя ще поки воля!

А скоро я приборкаю тебе,-

Не сердиться ти будеш,- цілувати!

Старовський та Жилинський увіходять.

Старовськийта Жилинський.

Добривечір!

Лясковський

А, прошу до господи!

Старовський та Жилинський скидають кереї.

Сідайте-бо! Давно вже челядь спить,

І нас ніхто почути тут не може,

То вільно нам розмовиться в сей час.

Старовський

Надумав се пан сотник щось цікаве.

Лясковський

Цікаве - так! Ми мусимо гуртом

Порадитись, щоб знати, що чинити,

Бо справа се великої ваги.

Жилинський

Ану, кажи, послухаєм про справу.

Лясковський

Мені до рук потрапив лист один...

Жилинський

Від кого ж лист?

Лясковський

Від гетьмана Ханенка.

Жилинський

Ханенка? Йо?

Старовський

Невже?

Лясковський

Атож, кажу.

Старовський

А що ж стоїть написане в цидулі?

Лясковський

Хай пан суддя читає сам її.

Подає листа. Старовський розгортає й дивиться спершу на підпис.

Ханенко, так... Ну, будемо читати!

Мой велце шановний, ласкавий добродію, пане сотнику Калницький! Ординуємо з сим листом нашим певного чоловіка, сподіваючись, що сим тебе і інших обачніших з старшини вашої до перестанку пролиття крові християнської нахилимо. Поне-важ уже два тижні тая кров проливається і ще більше її пролито має бути, як звитязьким робом до Калнику вступимо. Рач ваша милость на тоє уважно глянути, іж ніякої надії на утримання міста вашого мати не можете і чи нині, чи за кілька день поддатися мусите. Ліпше вам будеть на ласку нашу оддатися, аніж карання строгого за упартость дознати. За дурницею полковник ваш уганяючи, того вчинити не хочеть; то могли би ваша милость, полковницький пірнач до рук узявши і розважніших із старшини вашої до себе приєднавши, тоє вчинити. А що такий вашої милості і товариства учинок без нагороди доброї маєтками чи золотими червоними не лишився би, то в тому певний будь. Також і полковницького пірнача з рук вашої милості ніхто видерати не мав би. Рач же, розваживши тоє, мені пилну з пилну і щиру одповідь подати. Року божого 1671-го, октобрія..."

Оце і все. (Мовчать який час усі.)

А що сказав пан сотник

Тому, хто дав йому сього листа?

Лясковський

Що відповім не зараз, трохи згодом...

Порадитись із вами я хотів,-

На те я вас тепер оце й покликав.

Старовський

А сам же ти як думаєш про те,

Що пан гетьман нам подає до вваги?

Лясковський

А що ж тут ще? Казав я вам і перш,

Що все одно - нам витримать не сила,

Не схилимось,- то шию нам нагнуть,

Послухаєм - зазнаємо ми ласки.

Нема чого стрибати нам в огонь,

Коли його і обминути можна.

Змагаючись, як наш дурний Василь,

Ми і людей занапастим, і місто.

Віддавшися ж - ми зарятуєм все,

Та і самі не будемо без зиску.

Ви згодились попереду на те,

Що як уже побачимо, що годі

Змагаться нам, то скинем Василя,

Коли на те до нас він не пристане,

Та й скоримось Ханенкові. Сей час