Серпокрил спинив свій погляд на білому кріликові, що врятувавшись від Колтунова, ловив крізь дерев’яну решітку високу зелень і ритмічно, невловимо швидко жував її; вусики його тремтіли, як промені. Перевівши очі на експериментального барана, Серпокрил дав своїм думкам теоретичний напрямок.

— Поясни мені, будь ласка, — звернувся до Івана Івановича, — які переваги біологічного характеру будуть у безклясовому суспільстві?

— Великі, — сказав Іван Іванович і зробив надзвичайно змістовну фізіономію.

— А конкретно, які? чи допитувався Серпокрил. — Я люблю розв’язувати питання на прикладах. Скажімо, чи виграє на революційній зміні суспільства баран, крілик, козел, заяць, ховрах та інші?.. Себто вся збірнота живих тварин, що разом з нами населяє планету.

— Безперечно, — сказав Іван Іванович.

Серпокрил чемно і делікатно вклонився:

— Я задоволений, хоч, звичайно, хотів би почути детальніші пояснення. В моїх очах ти — глибокий знавець природничих наук.

— Маєш рацію, — сказав Іван Іванович, — і я зобов’язаний такі пояснення дати. Почну з твердження, що революція, усунувши окови з виробничих сил суспільства, одночасно розкріпачує також біологічні можливості розвитку, які криються в окремій людині і всьому людстві, взятому в цілому. Диктатура пролетаріяту організує пробудження і вдосконалення біологічних сил, що були зв’язані відносинами загниваючого буржуазного суспільства. Ось чому в нас тропічні рослини пишно розцвітають на Полярному крузі.

Іван Іванович говорив з таким високим патосом, що крілик перестав жувати бур’янину і дивився на голову профспілки, як зачарований. Особливо уважно поставився головний об’єкт Колтунова — стояв струнко; його роги, закручені, як велетенські стружки чорного дерева, торкалися дротяної сітки своїми передніми краями, а покриті вогкістю очі розчулено дивилися на рот Івана Івановича. Серпокрил сприйняв промову досить своєрідно.

— Звичайно! — скрикнув він. — Навіщо тим рослинам цвісти на тропічному крузі? То не штука: побудував чортову силу транспорту і, наприклад, хоть літаками привіз банани на Соловки! Ні, ти потрудись до останнього подиху на шестидесятиградусному морозі, і хоч би то коштувало мільйони карбованців і сотні тисяч людей, а таки добийся свого! — приневоль банани вродити на кризі. От що значить: людина — володар природи. Натхненна картина! Так, я розумію, диктатура пролетаріяту творить чудеса з біологічними силами. Але я маю один сумнів…

— Кажи; я бачу, що ти здібний до сприймання діялектичних ідей у природознавстві.

— Я боюся, що робітники в Західній Европі й Америці мають інший погляд на природу; вони люблять, так би мовити, традиційну раціональність і доцільність. Як ти їх переконаєш, коли вони скажуть: вигідніше довозити тропічні овочі на північ, ніж марно витрачатися на вирощування під морозами.

— Це робиться просто! Ми зуміємо переконати.

Крілик почав хутко жувати зелень, — ніби його хата з краю; а баран погасив поблиск в очах і відійшов від сітки в глибину ящика. Серпокрил перемінив тему:

— Цікаво, буде суперництво з–за жінок чи ні?

— Як виняток, — сказав Іван Іванович.

— Припустимо, — викладає Серпокрил з грайливістю в голосі, — ми з тобою закохалися в гарненьку вчительку…

Івана Івановича при цих словах пересмикнуло в лицевих м’язах, покритих сіро–бронзовою шкірою; в зелених очах замиготіли іскорки.

Серпокрил зробив коротку павзу і продовжив:

— Що б ми робили з тобою, якби наша любов була дужча за нас, а вчителька сказала: «Самі рішіть між собою, кому я мушу належати!»?

— Ти взагалі говориш, чи маєш на увазі що–небудь окремо? — спитав Іван Іванович.

— Говорю взагалі. Наприклад, ти сказав їй, що розводишся з жінкою і, як вільна людина, пропонуєш їй…

— Щось мені ввижається, ніби ти десь під вікном підслухував, — процідив крізь крицеві й золоті зуби Іван Іванович.

— Це неможливо, — заперечив Серпокрил, — уже через те, що ти не міг говорити такого свинства.

Іван Іванович промовив «гм» і пригладив свій безколірний чуб над вухами. Серпокрил повів далі:

— Отже, я жду пояснення: як бути в такому випадку?

— Як хочеш знати, рішення залежить від суспільно–політичного моменту; хто з двох цінніший у революційній перебудові життя, той має перевагу, — так розв’язується питання з погляду нашої радянської етики. Менш цінний претендент, якщо він свідомий громадянин, повинен відійти з дороги.

— Мені трохи неясно, — вголос роздумує Серпокрил, — шлюб становить справу, в якій, здається, біологічна сторона багато вирішує. Якщо, скажімо, з суперників один каліка, а другий — здоровий, то каліка повинен сам знати…

— Перебільшення біологічного елементу за рахунок соціяльного, це ворожа теорія! — різко сказав Іван Іванович.

Серпокрил обурився:

— Ти зразу пришиваєш гріх.

— Ні, — офіціяльно спростував Іван Іванович, — за весь час праці в профорганізації я уникав пришивання і буду уникати.

— Прекрасно! Хіба я заперечую, що ти зразковий профробітник?

— Ну, то не сердься, — сказав Іван Іванович, і зморшки на чолі, що безпосередньо переходило в півлисину, рівно розгладилися.