Патрицій

Брате мій, ти напути на нашу віру жінку, тоді вона вже плакати не буде по марних світових розкошах.

Неофіт-раб

Пане! — чи пак у вас тут кажуть «брате», — знаєш, не зважуся я жінки навертати на нову віру. Хай вже ліпше плаче по чистих шатах та по панській хаті, ніж має плакати по чистоті душі своєї й тіла. Врятувати вона однаково себе не може, та що їй з того, коли буде знати про гріх і святість. Краще хай не знає.

Єпископ

Хто по неволі согрішив, той чистий.

Неофіт-раб

Та ми, раби, самі не раз не знаєм, що робим по неволі, що по волі… Гріх чи не гріх, а мука зостається… Сказати тяжко… я не знаю сам, чи то моя, чи панськая дитина… Люблю дитину й часом ненавиджу…

Стара жінка

Гріх ненавидіть, то ж дитя невинне.

(Глянувши на єпископа, замовкає.)

Єпископ

І жінка часом мудре слово мовить.

Молода, але змарніла, убого вбрана жінка щось шепоче на вухо поважній старій вдові-дияконисі.

Диякониса (до єпископа)

Дозволиш говорити, чесний отче?

Єпископ

Кажи, але коротко.

Диякониса (вказує на молоду жінку)

Ся сестра бажає послужити сьому брату.

(Вказує на неофіта-раба.)

Єпископ

Як саме?

Диякониса

Просить, щоб його жона приносила дитину їй до хати, йдучи на панську оргію служити, — сестра своє годує немовлятко, то вділить покорму і тій дитинці та й доглядить до вечора сумлінно.

Єпископ (до молодої жінки)

Се добре діло перед Богом, дочко.

Молода жінка покірливо схиляє голову.

Диякониса (до неофіта-раба)

Скажи своїй жоні, нехай приносить дитя до хати теслі Деодата — на Форумі Малому він живе — і доручить сестрі Анціллодеї; за догляд щирий може бути певна.

Анціллодея (молода жінка. Тихим голосом до неофіта-раба)

Зроби мені сю ласку, милий брате!

Неофіт-раб (зрушений)

Спасибі, сестро!

Патрицій

А до мене прийдеш, я дам тобі одежі, не нової, але порядної, з моїх рабинь, ми з жінкою даєм їм більш ніж треба, то можуть і твоїй жоні вділити, коли твій пан не досить їй дає.

Неофіт-раб (здержано)

Спасибі, пане.

Єпископ (поправляє)

Брате.

Неофіт-раб (байдуже)

Хай і так.

Християнин-купець

Казав ти, жінка любить чистоту, а в хаті бруд. Приходь до мого краму, я мила дам без грошей, певне, пан ваш вам жалує його.

Неофіт-раб (з ледве скритою насмішкою)

Либонь, що так!

Старий диякон

Ти, може, часом голодуєш, брате, — здебільшого погани зле годують своїх рабів, — то ти приходь до нас щотижня на агапи у неділю (се в нас такі обіди для убогих), там матимеш поживну добру страву для тіла і для духа. Бо часами, як покінчиться вже трапеза вбогих, приходять і єпископ та найстарші Христової зажити крові й тіла, подати нам науку благочестя, умити ноги браттям. Ти приходь на дворище до мене. Я олійник, Агатофілом звуся, коло Термів моя оселя. Всяк тобі покаже, де мешкає «отой дивак-багач, що любить годувати всю голоту». Се так про мене гомонять погани.

Неофіт-раб (нічого не відповідає дияконові і стоїть який час мовчки, вхопившись за голову)

До чого я дожився! Лихо тяжке!

Жебрущим дідом замолоду став!..

Кого мені клясти? Чи свого батька, що за довги продав мене в неволю?

Чи ті довги, чи того багача, купця на людські душі? Чи той день, той час, коли на світ я народився?

Єпископ

Нещасний, схаменися! Заспокойся!

Жени від себе геть лихого духа гордині й розпачу! Смертельний гріх оці твої прокльони, ще й в годину, коли тобі брати братерську поміч так гойно призволяють.