На могилі його батька ріс трояндовий кущ. Він розквітав раз на п’ять років, і на ньому була тільки одна троянда, зате яка! Вона мала такий аромат, що кожен, хто його відчував, забував про сум і турботи. Був у принца і соловей, який гарно співав. Троянду і солов’я принц збирався подарувати майбутній нареченій – якось поклав ті дарунки у великі срібні коробки й відіслав їй.

Імператор наказав принести дарунки у велику залу, де принцеса гралась у прийом гостей із фрейлінами. Дівчина побачила великі коробки з подарунками й заплескала в долоні.

– Хочу, щоб там було кошеня! – промовила вона.

Перший пакунок відкрили, і там виявився трояндовий кущ із чудовою квіткою.

– Як майстерно зроблено! – вигукнули фрейліни.

– Більш ніж майстерно, – промовив імператор. – Просто дивовижно!

Принцеса доторкнулась до троянди і почала рюмсати.

– Яка прикрість, татку! – вигукнула вона. – Вона не штучна, а справжня!

– От шкода, квітка справжня! – підхопили фрейліни.

– Давайте краще подивимось, що в іншій коробці, – мовив імператор.

Із коробки дістали солов’я, і він так чудово заспівав, що ніхто не міг сказати про цей спів нічого поганого.

– Шарман, шарман, – сказала одна панночок по-французьки. Усі фрейліни принцеси намагалися розмовляти французькою, але виходило у них це погано.

– Спів цієї пташки дуже нагадує мені музичну скриньку покійної імператриці, – промовив літній придворний. – Таке ж звучання, таке ж виконання.

– Це справді так, – мовив імператор і заплакав, як мале дитя.

– Сподіваюсь, пташка несправжня, – промовила принцеса.

– Та ні, справжня, – запевнили ті, хто діставав подарунок.

– То хай собі летить, – пхикнула принцеса й відмовилася зустрітись із принцом.

Але принц не засмутився. Він замурзав лице грязюкою, вбрався за простака, насунув капелюха на лоба й пішов до палацу.

– Вітаннячко, імператоре, – сказав він. – Чи не знайдеться у вас якоїсь роботи при дворі для мене?

– Ми маємо достатньо прислуги, – відповів імператор. – Вільних посад зараз нема. Втім, зажди-но хвильку! Щойно мені спало на гадку – треба чоловіка, який глядів би свиней.

Так принца призначили імператорським свинопасом. Тепер він жив у вбогій комірчині біля свинарника. Цілісінькими днями він трудився, а коли приходила ніч, майстрував горщика. На його вінцях висіли маленькі дзвіночки, й коли вода в горщику закипала, дзвіночки починали награвати мелодію:

Але от що найдивовижніше: варто було піднести палець до струменя пари, що здіймався над горщиком, щоб відчути запахи всіх страв, що готувались на кожній кухні в місті. Звісно, такий винахід вражав значно більше, ніж троянда. Почула ту мелодію принцеса, спинилася й зацікавлено прислухалась. Принцеса також уміла її грати – правду сказати, це була єдина мелодія, яку вона виконувала.

– Я знаю цей наспів! – вигукнула дівчина. – Свинопас, певно, має непогану освіту. Сходіть до нього й дізнайтесь, скільки цей інструмент коштує.

Одна фрейліна пішла, щоб запитати. Аби не забруднитись у болоті, вона взула дерев’яні черевики.

– Скільки ти хочеш за свій горщик? – запитала фрейліна.

– Десять поцілунків принцеси, – відповів свинопас.

– Помилуй, Боже! – вигукнула фрейліна.

– Меншою ціна не стане, – відповів свинопас.

Принцеса поцікавилась у фрейліни, коли та вернулась:

– Яку ціну він назвав?

– Я не можу цього вам сказати, – відповіла фрейліна.

– То прошепочи на вушко.

Принцеса вислухала умову свинопаса й обурилась:

– Як нечемно з його боку!

Вона вже зібралась було йти, як дзвіночки знову заспівали: