Сажотрус і пастушка стояли поруч. Незабаром вони заручилися, адже обоє були гарно вбрані, зроблені з порцеляни й однаково крихкі. Поблизу стояла ще одна порцелянова фігурка, тільки втричі більша. Це був старий китаєць; він умів кивати головою і вважав, що доводиться пастушці дідом, хоча й не міг цього довести. Проте гадав, що може вирішувати її долю, тож коли майор-сержант – головний командир Козлоногий Біллі запропонував пастушці одружитись, китаєць кивнув головою на знак згоди.

– Твій майбутній чоловік, – сказав старий китаєць до пастушки, – вирізьблений з червоного дерева. Подумай тільки: ти станеш дружиною майора-сержанта – головного командира Козлоногого Біллі! Він має цілий сервант срібного посуду.

– Я не хочу до серванта! – мовила пастушка. – Я чула, що в нього вже є одинадцять порцелянових дружин!

– То будеш дванадцятою, – наполягав старий китаєць. – Сьогодні ж видам тебе заміж!

І він похитав головою й заснув.

Маленька пастушка заплакала й поглянула на порцелянового сажотруса.

– Благаю тебе, – промовила вона, – давай утечемо світ за очі. Я не можу лишатись тут.

– Для тебе я зроблю все! – пообіцяв сажотрус. – Давай утікати. Гадаю, я зможу прогодувати нашу сім’ю – усе ж таки в мене є ремесло.

– Треба ж тільки якось ізлізти зі столу! – мовила пастушка. – Я буду щаслива, коли ми опинимось далеко звідси.

Сажотрус заспокоїв її й приніс свою маленьку драбинку – так вони сподівались дістатись до підлоги. Та коли парочка поглянула на старий сервант, то побачила, що там коїться страшний переполох. Різьблені олені вистромили голови, наставили роги й повигинали шиї.

Майор-сержант – головний командир високо підскочив. Він кричав старому китайцю:

– Вони втікають! Вони втікають!

Парочка дуже злякалась і стрибнула в ящик під вікном. Там лежало кілька неповних колод карт і ляльковий театр. Саме розпочиналася вистава, і дами всіх мастей сиділи у першому ряду. Позаду них стояли валети й демонстрували, що мають по дві голови, як це зазвичай буває у всіх гральних карт. П’єса розповідала про двох закоханих, яким не дозволяли одружитись, і пастушка заплакала, бо сюжет нагадав їй власну історію.

– Я цього не витримаю! – сказала вона. – Треба вибиратися із цього ящика.

Тільки-но закохані дістались до підлоги й звели очі на стіл, як побачили, що старий китаєць прокинувся. Він почав злазити додолу і врешті впав.

– Нас переслідує китаєць! – закричала злякана пастушка.

– Мені щойно сяйнула думка, – сказав сажотрус. – Давай заліземо у велику вазу з ароматичним зіллям, яка стоїть у кутку. Там ми можемо лежати серед трояндових пелюсток й лаванди. Коли він підходитиме, ми засиплемо його очі сіллю, якою пересипані пелюстки.

– Ні, цього робити не варто, – заперечила пастушка. – Колись давно у китайця і вази був роман. Такі почуття не минають безслідно. Ні, для нас є тільки один вихід – податися світ за очі.

– А в тебе досить сміливості, щоб помандрувати зі мною у широкий світ? – запитав сажотрус. – Ти знаєш, наскільки він великий? Чи думала ти коли-небудь, що ми можемо ніколи не повернутись назад?

– Так, я до всього готова, – відповіла пастушка.

Коли сажотрус переконався, що його кохана має тверді наміри, він мовив:

– Мій шлях пролягає крізь комин. Ти готова полізти за мною у комин, крізь димар? Я добре знаю, як поводитися, коли ми потрапимо у димар. Незабаром ми заліземо так високо, що ніхто не дожене нас, а тоді виберемося на білий світ.

Сажотрус підвів свою кохану до коминка.

– Здається, там дуже темно, – промовила вона, а все ж таки попрямувала за ним у комин, де анічогісінько не було видно.

– Тепер ми вже у димарі, – сказав сажотрус. – Поглянь, над нами сяє зоря.

І справді, зоря сяяла просто над ними, ніби освітлюючи їм шлях. Сажотрус підтримував пастушку і допомагав їй, тож вони підіймалися вище й вище. Він показував місця, куди краще поставити крихітні порцелянові ніжки, й зрештою парочка дісталась до димаря. Вони сіли відпочити, бо дуже зморилися. Над їхніми головами видніло зоряне небо, а внизу – дахи. Вони бачили неосяжні простори широкого світу. Маленька пастушка схилила свою голівку на плече сажотруса й плакала, поки не змила позолоту зі свого пояса. Світ виявився зовсім іншим, ніж вона собі уявляла.