– Тоді послухайте, – принц звернувся із проханням до чоловіка, – зробіть нам ласку, й ви ніколи про це не пошкодуєте. Дайте нам маленький клаптик тканини з одягу, який ви носите близько до тіла!

На це прохання пастух із дружиною якось дивно переглянулись. Зрештою пастух сказав:

– Хай Бог буде свідком! Я був би радий віддати вам не те що маленький клаптик, але й цілу сорочку, якби тільки вона в мене була. Але в нас немає навіть власного лахміття!

І принц із принцесою помандрували далі. Врешті вони стомилися від марних блукань і вирішили повернутись додому. Проїжджаючи повз хатину відлюдника, вони спинилися, щоб розказати йому про свої мандри, і почали докоряти: мовляв, як він міг дати їм таку безглузду пораду?

На це мудрець усміхнувся і сказав:

– Хіба ж ваша мандрівка була зовсім даремною? Невже ви нічого з неї не дізнались?

– Чому ж, – відповів принц, – я дізнався про те, що задоволення власним життям – це найбільш рідкісний дар на землі.

– А я дізналась про те, – додала принцеса, – що для того, аби бути щасливою, людині треба небагато – бути щасливою!

І принц узяв принцесу за руку, й вони поглянули один на одного щирими поглядами, в яких світилась справжня любов. Тоді мудрець благословив їх і сказав:

– Ви знайшли свій справдешній талісман – у власних серцях! Дбайте про нього, оберігайте його, і злі сили зневіри й невдоволення не матимуть над вами влади!