— Пусть прощайт мінє товаріщ дежурний. Я уже сібе могу ходіл,— цілком серйозно мовив поранений.

— Чудово! Це полегшить і наш клопіт, гер Горн,— сказав Ваня.

— Не нада гер! Хочу... ім'я! Товаріщ.

— О ні, це треба заслужить! Як, хлопці, дозволимо полоненому звати нас на ім'я? — запитав Ваня.

— А по-моєму... Як відповідальний за полоненого,— розмірковуючи почав Олег,— я б дозволив.., Звичайно, в тому разі, коли він щиро...

— Я син шахтен работнік єсть, отец пролетаріат. Моя служба — воєнські дисциплін... Но я шахтен работнік син. Рур...

— То що ж, друзі, дозволимо? Аж почервонів чоловік...

— Може, з нещирості?

— Та дозволимо, один чорт. Чи ти знаєш, коли йому можна повірити, а коли ні? — першим згодився Роман.

— Усе одно дозволяти доведеться. А може, й дійсно він... щиро! Я — за! — підтримав Олег.

— І я!

— Це не означає повної амністії,— звернувся Ваня до полоненого.

— Я вооль, генозе, товаріщ! Амністія біль уже. Ві жізен мне далі, ето єсть колосальні амністія! А суд... суд я сам сібе уже виносіл. Я не фашист. Я немецкі льотчік. А рускі польшефік... сам пріду ему на суд. Прошу веріте міне... За Гітлер воєвать уже нет, нікагда! Умірайт готов, но не за Гітлер,— і сам злякався таких гарячих своїх запевнень.

— Аж сльозою пройняло. Якщо бреше, то... він артист! — шепнув Юра Тулякову.

Полонений розхвилювався, впав на свою постіль, вимощену з сухого сіна.

— Давайте говорити серйозно,— знов почав Ваня по паузі.— Життя складне, безперервна боротьба за те життя! Підтримувати пораненого — наш обов'язок, бо ми радянські люди. Але утримувати ворога, згодьтеся, не варто. Отже, угода: працюємо всі на умовах острівної комуни. Згодні, будете щиро дотримуватися тої угоди і ніколи не хапатися до зброї, ніколи — значить, повне перемир'я між нами. А після повернення до Радянського Союзу здамо вас як полоненого... Так, хлопці?

— Так, Ваню. Там розберуться.

— А зброю ми таки приховаємо,— докинув Юра.

— Так єсть, товаріщ Юра. Автомат етой рука не коснуться в моя жізен на остров, клянусь! Хочу работаю цузамен, вместе.

В той день, коли минуло два місяці їхнього перебування на острові, хлопці перебирали в пам'яті все своє життя за цей час. Вони не скаржилися на труднощі острівного життя. Робінзони... Ваня віддав належну шану відвазі товаришів, хоч, мовлячи про неї, жодним словом не натякнув про те, як він сам відважно рятував Романа в океані.

Потім уже порятунком ставало все їхнє життя. То була боротьба за життя: зогнила рибальська сітка розлізлася при першім же заході, ледве втримавши заплутану в пацьорках одну рибину. Довелося самим не вміючи в'язати якесь подіб'я рибальської снасті. Розсукували стропи німецького парашута, вчилися нескладного мистецтва в'язання сіті...

Тепер, крім вареної риби, вони вже мали ожину, дику вишню і навіть недозрілі горіхи. Юра запевняв, що через місяць дальшої наполегливої боротьби і праці у них буде справжня горіхова олія! Великий дуб-прес накотили, прилаштували клиння, жаровню склепали з шматків жерсті...

Щодня всі старанно працювали на будівництві хати. Лишилося тільки накласти стелю, вкрити, зробити якісь двері. Спорудили навіть нари і піч з хитромудрим виводом диму, щоб маскувати багаття.

Кожен з них знав усі щоденні турботи з будівництвом, рибною ловлею, пораненим. А здобування солі з ропи, яку розшукали в горах! А навчання Романа плавби! Над цим вони клопочуться кожного ранку. На хвилі океанські витягають довгу важку суху деревину, біля якої й кидають Романа далеко від берега. Спочатку було важко учневі. Високі хвилі часом захльобували Романа, ледве встигав ухопитися за рятівну деревину. Але наполегливо, щодня по кілька разів бовтався в невгамовних хвилях океану.

А вчора вперше Роман сам зробив досить сміливий заплив без колоди. Отже, перемога!

На острові, як видно, в мирний час бувають тільки рибалки з континенту. Кілька видів дрібних птахів, напевне, випадково забилися сюди і акліматизувалися в умовах суворої острівної природи. Жодного звіра, крім ящірок і мишей у лісі.

Щоправда, хлопці одностайно зійшлися на думці, що на острові таки є полоз. Він живе з того боку острова, певне, ловить рибу в затоці й далеко не відповзає. Ніхто його не бачив. Але, побачивши над затокою дерево з, на диво, вичовганим стовбуром, друзі прийшли до висновку, що то і є сліди полоза, який полює з дерева за рибою.

Там же поблизу знайдено й другу стоянку рибалок. Весло, сокира, жмути дроту, казанок. Та й ця знахідка не змінила думки хлопців. Вони були переконані, що біля затоки таки є лігво полоза, намагалися поки що обходити те місце.

Надійшла осінь. Горн уже ходив, без утоми працював на будівництві разом з хлопцями, заробляв довіру в них. Вечором був у тому ж незалежному, до деякої міри побратимському настрої і довго розважав Олега на варті. Адже хлопець — теж авіатор, вів літака, коли Горн намагався його розстріляти. В тому смертельному змаганні не було переможця, вони порівнялися...