— Не надо такой план,— заперечив Горн.— В отсєк імеєтся полшой дліна трос для дальній аварійний буксір. Мі можем єго доставайт. Конец трос берьом нах плот, два товаріщ будет єго тут...— Горн не знаходив слова і крутив рукою.

Олег зрозумів і допоміг:

— Розмотувати.

— Так єсть, розмотайт, пока другіє на плота везут єго конец туда, і крєпім давай на берег за дерева. Потом всьо накручівай єго на лєбьодка іздесь.

— Чудово!

— Товаріщ Ваня! Сейчас наш інтерес єсть само толь-ко катер!

— Вирішили. Олег, давай команду, твоя посудина,— завершив Ваня.

— Горн і я лишаємося на тросі, якщо дістанемо його в тій затопленій схованці. Ваня командує плотом, на якому відвозять кінець троса. Геносе Горн, почали! Як даємо трос?

— Берьом ін отсєк і... дайом, канєшно.— Він не зовсім розумів запитання і пильно вдивлявся в Олега. Нарешті, догадався: — Ах, так єсть: ну, канєшно же, дайом через етот единственні люк. Немножко поцарапаєт бронза от люк, но ето нічево.

Льотчик швидко підійшов до зовсім не помітних з першого погляду металевих дверцят, пофарбованих під колір стіни. Швидко знайшов отвір для ключа і якоюсь скобою почав наполегливо длубатися, доки не відімкнув ті дверцята. За ними було приміщення спеціально для троса з діркою для нього через стіну борту, тепер задраєну. Хлопці побачили величезний стос линви, зручно намотаний на вал-лебідку. Навіть зааплодував котрийсь:

— Красота!..

Ваня прийняв від льотчика кільце троса, який ще ні разу не був в дії на катері. Великий моток легко ворухнувся понад бортом, трос пішов з Ванею в люк. З плота хлопці прийняли від Вані кінець з кільцем, обвихнули за колоду на плоту і, коли на плот скочив Ваня, відіпхнулись од катера.

Хлопці гордилися своїм винахідливим механіком Олегом. Та все ж не могли не відзначити, що Горн у цій ситуації дуже їм прийшовся до речі. Це радувало піонерів. Льотчик тепер уже цілком одужав. Усе-таки він вдячний їм, радянським піонерам, в цьому сумнівів не мали. А що буде далі? Адже натякав уже, щоб і його ставили в чергу на нічні вартування. Зброя, одяг тепер є... Юра Бахтадзе не втримався при тій розмові:

— Щиро шануючи ваше поривання працювати і вартувати нарівні з нами, кацо Горн, давайте все ж таки заздалегідь домовимося...

— Я уже всьо понімайт, товаріщ Юра. Не нада оружіє. Я без оружіє. І будем начінайт ето... ну... через цвай вохе — два неделя.

Розмову цю кожен пам'ятав, вона відбулася не так давно.

— По-моєму,— озвався Юра на плоту,— троса вистачить аж до берега.

— Звичайно,— квапливо погодився Ваня, цілком розуміючи, що Юра хотів сказати щось зовсім не про трос.— За перший же пень або за кущ зачепимо. Гадаю, що вистачить.

— А він, клятий німець, з головою, багато чого тямить. На катері як у себе вдома,— визначив Роман. .

— Що ж ти хочеш, такий льотчик! Та й вік його... Йому вже років тридцять...— зауважив Ваня.

— А здорово йому Юра нагадав. Коректний і не дурний німець.

— Нічого, Ромко, упораємось якось і з ним. А що зброї до біса на кораблі... Не дрейф, хлопці! Давай, Юро, заводь свій край, пристаємо до коси. Отак, так. А яке дисципліноване мале дівча: мовчить, чекає.

— Олега слухається. Він сухаря їй дав.

Троса ледве вистачило тільки до середини коси. Хлопці метушилися, щоб якось заякорити його в піску. Ваня послав Юру на плоту до катера, а Романові довелося тримати трос, упершись ногами в пісок. Ваня ж гарячково вирішував проблему припону.

Недалеко, майже при березі, куди не досягали хвилі, височів засипаний піском і галькою уламок камінної скелі. Ваня обрав його як опору для припону. Кілок-весло обрубав і затесав лопаткою, щоб зручніше було вигрібати пісок навколо каменя. Чим далі вглиб вигрібався, то більше впевнявся, що він на вірному шляху. Брила сиділа міцно і досить глибоко в піщаному намулі берега. Ваня навіть був певен, що вона є одним з виступів берегової камінної гряди, засипаної піском ігалькою.

— Ану, давай трави, Ромко.

Трос обвихнули за виступ скелі глибоко в піску, заклинили тим же веслом кільце і присипали товстим шаром вогкого піску.

— Гайда, Олег, давай корбу! — гукнув Ваня на катер.

А на катері Горн ладнався намотувати трос і розумів, що він, ідучи в натяжку, намотуватиметься не так добре, як розмотувався. Тертиме бронзовий отвір люка, на котушці мотатиметься лише одним боком. Та вибирати не було з чого.

— Одін раз будем так ідті наш трос нах лебьодка. Дальше... будем передєлать,— радився Горн з Олегом.

У цей час прибув і Юра, якого льотчик почав остерігатись. Юра не крився від полоненого з своїми почуттями звичайної оглядності, застереження. І це відчував полонений.

— Ну, як, кацо, готово, берайт?

— Яволь, іммер берайт! Только сігнал от берег ждьом,— в тому ж тоні серйозності і грайливості відповів Горн.

— Дава-а-ай! — відлунням почулося з берега. Юра скочив до гурту і став на допомогу Горну.

— Геносе Горн, давай удвох!

Вхопився за кордиль біля рук полоненого. Аж розчулився льотчик від такого щирого співчуття юнака. Пустив Юру, щоб зручніше було хлопцеві взятись і стояти, спираючись ногою при натяжці.