Шрифт:
За брамою він побачив натовп. З півсотні пальмірців розгублено дивилися на Храм, де тривала панічна втеча жрецтва. Посеред натовпу озброєні люди тримали зв'язану жінку з опухлим обличчям. На її оголених плечах кривавилися смужки зрізаної шкіри. Анемподест впізнав у ній Німу Розвідницю.
«Розв'яжіть її!» — наказав він озброєним і підняв над головою гребінь.
«Це римська шпигунка, Парфанію! Ми впіймали її біля джерела Ефка [110] ! Вона вбила Пероза і поранила мечем непереможного Лісія!»
110
Біля священного джерела Ефка знаходився найвідоміший Пальмірський оракул, у котрого довідувалися щодо призначень магістраторів.
«Прокляну вас іменем Ідейської Матері!»
«Ти не жрець!» — відповіли йому. Натовп загрозливо посунув на прочанина, і настав би тут йому кінець, якби не черговий deus ex machina Сцени.
Табун срібно-білих храмових коней вибіг з брами. Налякані чимось святі огирі Кібели навпіл розрубали натовп, збили з ніг вартових. Анемподест підхопив непритомну Розвідницю і вже зробив перший крок до бічного провулка, коли черговий кінь зачепив їх. Падаючи, Анемподест побачив здибленого вожака огирів і в гриві сріблястого красеня йому привиділися хвилі бурхливого Потоку.
«А де ж птахи надвечір'я?» — подумав він і шубовснув до темряви позабуття.
«Я ж казала, що дурням щастить!» — голос Сапфіри-Белітіс здався Анемподестові веселим.
Він відкрив очі й подумав:
«От цього ніяк не сподівався!»
Він стояв перед Вбивчим Написом. Поряд з ним у печері Райдужної Гори стояли Белітіс та Німа Розвідниця і притримували за лікті. За монолітом тримали смолоскипи Анаґа, Тітонька і люди, яких він бачив уперше. Лев'ячі жуки привітали його повернення торохтінням.
«Ми перемогли?» — звернувся він до Тітоньки. Насмішкуватість Марципанової Акробатки йому набридла.
«Особлива Оборона, Витискуваче, не передбачає перемог, — відповіла товстуха. — Ми поки що не програли».
«І що тепер?»
«Спробуємо зупинити садхузаґів». *
«А що буде з моїм світом?»
«Цього ми не знаємо. Сцена не відправила тебе до Матні, отже твій титул Витискувача ще чинний під Зеленим Сонцем. Насувається битва».
«Але ж Карна ще, мабуть, загрожує Опорній Реальності?» — звернувся він до Белітіс.
«Руйнівниця, безперечно, ушкоджена втратою свого тіньового вмістилища та гребінця, але все ще небезпечна. Окрім того, ти, матнійцю, прийшов на допомогу Розвідниці надто пізно. Вона не встигла виконати Танець…»
«Жінки, не засмучуйте воїна перед битвою, — перебив Марципанову Акробатку Анаґа. — Воїн здобув у бою трофей, воїн відчув губами вологу Хорефу! Він — справжній Витискувач! А ви все шукаєте нездійсненого. Краще прислухайтеся!»
Настала тиша. Анемподест пристав до поради гнома й одразу відчув щось, від чого вібрували надра Райдужної Гори, здригалося полум'я смолоскипів і ворушилися щелепи жуків.
«Вони наближаються», — сказала Тітонька.
«Сповідники та Обрані Хорефу, поклянімося!» — запропонував Анаґа.
Присутні оточили моноліт. Анемподест знайшов латинський напис і поклав руку на його літери. Поряд зі своєю він побачив долоню Марципанової Акробатки. Їхні очі зустрілися і він згадав свою першу зустріч з високонародженою Белітіс…
«Клянемося, — сказав ґном, — або перемогти Сили Зла, як перемагали їх дотепер, або загинути тут, але не відступити від Гори. Я, Анаґа, Майстер Зброї з Висохлого Народу, клянуся!»
«Не відступимо! — сказала Тітонька. — Я, Дайна Матрікс, вільна мисливиця з роду Хізерта, клянуся!»
Так клялися вони усі, а учень авви Макарія намагався запам'ятати імена тих, кого не знав. Деякі з цих імен нагадували християнські, але більшість свідчила прочанинові лише про строкатість Всесвіту. Особливо запам'ятався йому велетень на ім'я Лліґ, що клявся, крутячи над головою дворучним мечем завдовжки в людський зріст. У клятві він згадував якісь винні бубна та горезвісну Гадохху.
Коли черга дійшла до Анемподеста, він сказав:
«Клянуся не відступити ані тут, ані там, повернути дзеркало й довести правду прибульців до тих, про кого обіцяв дбати, я, прочанин Анемподест, Витискувач!»
Німа Розвідниця замість клятви поклала руку на смолоскип. Коли запахло паленим, Анаґа підсумував:
«Виклик прийнято, бічні стежки закрито».
Двоногі й шестиногі загони опадлійського рушення почали виходити до головного проходу. Чулися короткі брязкання перечепленої зброї, перегукування та команди. Але більшість воїнів вирушали до бою в урочистому мовчанні. Декотрі прикривали обличчя масками.