Шрифт:
Брат Янгель почухав лисіючу голову. Він вже три тижні подорожував з Фанероном, але в кожній наступній розмові Паладин Храму відкривав перед ним нові горизонти знань, ширші й кольоровіші за ті, до котрих він звик, перечитуючи літописи Ордену, книги церковних авторитетів. Янгелеві здалося, що саме сьогодні месір Фанерон, як ніколи, схильний до відвертості. Брат Янгель набрався хоробрості й запитав:
— Дозвольте, месіре, а як ви думаєте, чому могутній і непереможний Майстер Зброї закликав нас із вами на допомогу?
— Я відповім вам, брате, на рівні свого розуміння, адже справжні думки Майстра недосяжні для таких, як ми з вами, — після хвилинного мовчання відповів Паладин Храму. — Майстер Зброї Ордену, безперечно, наймогутніший з могутніх воїнів сущого, але в цих степах, переповнених чаклунами й несвідомими рабами чаклунських ковенів, він опинився в ролі такої собі «свічки в мурашнику». Ви коли-небудь бачили, брате, що відбувається, коли встромити запалену свічку в лісовий мурашник?
— Я ніколи не встромляв запалену свічку в лісовий мурашник, месіре.
— Я теж, але бачив як це робили сини графа Гальперіні, вихователем яких я був за молодих років. Так от, мурахи починають зусібіч лізти на свічку і гасити її своїми тілами. Спочатку вони лише згоряють і тонуть у розтопленому воску, але наступні хвилі «пожежників» перекривають тік випарів, що живлять полум'я. Минає небагато часу, і свічка гасне. Так і наш Майстер, який сильніший за кожного з лицарів цієї землі, потребує допомоги, коли його зі всіх боків оточили козаки і чаклуни полковника Сіркуса, якого дехто з братів вважає начальним відьмаком з ковену Курана. Ці дикі, але відважні степовики ладні загинути, щоби зберегти від знищення своїх волхвів.
— Я читав про ковен Курана у давніх літописах, — нагадав про свою ерудицію брат Янгель. — За часів короля готів Германаріка саме ковен Курана очолив боротьбу склавинів проти готської військової гегемонії [59] .
— Ковену Курана понад три тисячі років, — підтвердив Фанерон. — Він численний і споконвічно пов'язаний із військовими ієрархіями Великих Степів. Його Старші ведуть свій рід з Арії [60] і законно володіють священними реліквіями, стародавнішими за саму Чашу Грааля!
59
Мається на увазі повстання підкорених готами племен, що населяли територію теперішньої України у першій половині четвертого століття нашої ери. Повстання було жорстоко придушене сином Германаріка Вінітарієм. Якщо вірити історикові Йордану Готському, Вінітарій стратив вождя повсталих Буса (Божа) і сімдесят його старійшин.
60
Арія — країна на сході Стародавнього Ірану, населена в давнину арійськими племенами. Цю назву вона зберігала як провінція, перебуваючи у складі Царства Ахеменідів і в імперії Олександра Македонського.
— Неймовірно… — прошепотів брат Янгель.
— Одна з цих реліквій — легендарний Камінь Богині. Вже у ті незапам'ятні часи, коли народ Рами блукав пустелями на шляху до Індії, а наш Орден воював на боці фараона із всевладними жерцями Сонця, мудрі знали про існування Каменя Богині, який охороняли жінки-воїни і спадкові провидиці з Арії. Жрець, який вміє працювати з енергіями волі, схованими у Камені, може перетворитись на непереможного вождя і заснувати могутнє войовниче царство. Цей Камінь є вмістилищем магічної Влади, він змушує людей віддавати свої життя за справу, якій служить носій реліквії, Обраний або Обрана Богині.
— Значить, — в очах Янгеля спалахнуло розуміння, — отой полковник Сіркус володіє Каменем!
— Можливо.
— Можливо?
— Особисто я не впевнений, але Великий Коммодор вважає, що володіє.
— І тому Майстер не може його здолати. Заважає Сила Каменя. Все зрозуміло.
— Але його й не треба долати, брате. Сіркус старий і стомлений зрадами. У політиці, Богу дякувати, владна магія Богині не така дієва, як на полі битви, де Сіркус двадцять років не знав поразок. Тим, до речі, він себе й видав. А нам нині достатньо знищити усіх можливих спадкоємців його Сили — і небезпека відійде у далеке майбутнє. Не в кожному поколінні, брате, народжуються Обрані. І далеко не кожному з Обраних під силу керувати мінливими і дикими енергіями Каменя. Стихії Хаосу іноді незбагненні навіть для його адептів.
— Ми поможемо Майстрові!
— Поможемо і переможемо. Як перемогли у часи Германаріка… Я маю особливу надію на вас, брате, — Фанерон зустрів ентузіазм Янгеля привітною посмішкою. — У вас, брате, як нам відомо, рідкісний спадковий дар яснобачення. Раніше ми з вами не вели розмов про цей ваш дар, але тепер настав час. Тепер ми з вами знаходимося біля древнього та беззаперечного центру Сили. Чи зможете ви звідси встановити зв'язок із Майстром і запитати його про наші подальші шляхи і дії? Відверто кажучи, брате, я вже трохи заплутався у цих нетрях.
— Я спробую, — запевнив месіра Паладина Янгель.
Він раптом сповнився великою самоповагою. Він уявив, що саме від його вмінь залежатиме спокій і розквіт Європи у найближчі століття. Що такі могутні стовпи Ордену, як Великий Коммодор і Майстер Зброї, обрали саме його, незнатного й недостойного грішника, для святої справи подолання Хаосу і відбудови Порядку. І тепер, коли Паладин втратив відчуття прадивого шляху, саме він, Янгель Ясновидячий, Молодший Архіваріус Храму, доведе, що йому в цьому житті випало не пасти задніх.