— І тоді він вже був не проти спілкування?

— Він і тоді був партизаном-одинаком. Люди Драгана розповіли нашим, що розенкройцери [101] у Празі принесли до Вигнанця тибетські медичні рукописи, але він навіть не став на них дивитися. Рукописи, до речі, були дуже давніми і цікавими…

— Звідки стало відомо, що Одноокий є його учнем?

— Одноокий не його учень. Ізгой, наскільки ми розуміємо, найняв Одноокого.

— То Одноокий лише найманець?

— Так.

— Ізгой не має учнів?

— Ми не знаємо про це достеменно. Про Одноокого нам вперше повідомив Старший Драган. Одноокого бачили разом з Вигнанцем у Чорногорії. Драган припускає, що там вони з невідомої нам причини потурбували гніздо системників [102] . У Подгориці [103] тоді знаходили вбитих сатаністів. Було знищено навіть одного з їхніх лідерів. Поліція не знайшла убивць.

— Одноокий привів до Вигнанця дівчинку-телепатку. Менталку, не слабшу за Софію.

— І, можливо, він знайшов Камінь.

— Можливо, — Діана подумала, що дарма образила Одноокого. — Цінний найманець…

— …У якого мудрий Наставник.

— Чим я маю переконати ізгоя?

— Скажеш від мого імені, що, на відміну від Старших ковену Алатара, ми, Старші ковену Тага не будемо чинити спротиву відродженню Курана й навіть, якщо, звісно, на це буде його згода, допоможемо йому в цьому.

— Він мені повірить?

— Не знаю. Але ти маєш повноваження сказати це Вигнанцеві від мого імені і від імені всіх Старших ковену Тага. Звертайся до нього шанобливо, як до чинного Старшого. Під час розмови можеш титулувати його «Владикою». Я дозволяю.

— Я дякую вам, Учителю, і Раді Старших за цю високу довіру. А Софії відомо про ці мої повноваження?

— Так.

— І вона виконуватиме усі мої накази?

— Так.

— Мені потрібен особливий знак моїх повноважень.

— Першу частину цього знака накреслять на твоєму тілі. На твоєму бездоганному тілі, воїтелько, — сказав Учитель і, вдоволено примруживши очі, додав: — А тепер, дівчинко моя, нахили своє вушко до мене, і я повідомлю тобі другу частину знака.

Яра поставив чотиримісний пластиковий намет на березі лісового озера, недалеко від того місця, де він облаштував сховок із документами, зброєю і грошима. Тільки тепер він дозволив собі відпочити і миттєво заснув. Мітелик з Індиго залишилися сидіти біля ватри. Одяг старшого консультанта вбирав лісову вологу, а вогнище гріло лише один бік. Індиго дивилася на золоті спалахи полум'я і перевертала грань патичком. Валерію Петровичу залишалося тільки заздрити її спокоєві. Сам він постійно совався: якісь комахи заповзли йому під манжети шкарпеток і намагалися напитися свіжої крові. Але йти до намету, де хропів Одноокий, йому теж не хотілося.

— Покажіть мені Камінь, — раптом попросила дівчина.

— Обійдешся.

— Ви на мене образилися?

— Ні, не образився, але я не розумію, чому ти нічого мені не розповідаєш. Я хочу знати, що все ж таки сталося у моїй квартирі? Хто приходив туди по тебе?

— Таж нічого у вас там не сталося, — мала вдарила патичком по вуглинах, і у повітря злетіло сузір'я помаранчевих іскор. — Все там добре. Приходила ота ваша шльондра.

— У якої голова «непрозора»?

— Так.

— Ти її відчула?

— Так.

— Вона була сама.

— Ні, з нею був чоловік.

— Теж «непрозорий».

— Ні, я могла бачитийого думки. Тому й встигла втекти.

— І що він там думав?

— Він мене увесь час боявся, бо шльондра попередила його, що я вмію бачити. Він був озброєний і хотів зробити мені укол, щоби я втратила свідомість.

— Він лікар?

— Він вчиться на лікаря. Його ім'я Анатолій. Шльондра йому наказувала, а він усе виконував, хоча дуже боявся. Вона йому страшенно подобається, він постійно про неї думає. Вони спочатку не знали, хто є в квартирі.

— А потім?

— Вона теж вміє відчувати, але не бачить думок.

— Ти казала, що втекла через вікно. Але як…

— У сусідній квартирі йде ремонт.

— Так, там ремонт.

— Там на кухні було відчинене вікно, я з балкона перелізла туди і там перечекала. Та шльондра не відчула, що я у сусідній квартирі, але відчула, що у вашій квартирі нікого не має.

— Як вона це відчуває?

— Її, напевне, навчили. Такого кожен може навчитися, це нескладно.