— Це Казон-ді-зі — Довга Річка, — оголосив він.

Коло верхів'я Казон-ді-зі лежало Місце Оленят. Наближаючись до нього, індіяни ледве стримували нетерпіння. Вони раз у раз з надією скидали очима на далекий хвилястий обрій, видивляючись оленів. Та на похмурому, мертвому просторі, що розгортався перед ними, оленів не було. Напевно, жорстоке розчарування краяло тепер серця мисливців, але жоден з них не виявляв своїх почуттів.

О третій годині наступного ранку Деніказі дав наказ вирушати далі. На цей час уже розвидніло, бо тут, на далекій півночі, літня ніч тривала дуже недовго.

Хлопці поспішили спустити човен на воду, аби не відставати од інших. Картина, яку вони побачили попереду, приголомшила їх.

Річка Казон нагадувала слаломну лижню на гірському схилі. Вона з гуркотом мчала свої води між безладними скупченнями льодовикових валунів, що, перетинаючи їй шлях, здіймали догори високі завіси піни.

На той час, коли хлопці досягли початку ріки, інші каное вже наблизилися до перших порогів. Деніказі, який плив попереду, скерував човна у вузьку тіснину між валунами. На мить його каное зависло на краю чорної бистріні, а тоді, немов підхоплене й пожбурене могутньою рукою, тендітне берестяне суденце метнулося вперед і зникло в шаленому вирі бризок. За кілька секунд воно з'явилося знову й з карколомною швидкістю помчало за течією, петляючи між каменями, мов налякана риба. Коли каное Деніказі нарешті вискочило, ціле й неушкоджене, в спокійну затоку, якою завершувалася перша бистрінь, інші індіяни не вагаючись рушили слідом за вождем.

Хлопці злякано перезирнулися.

— Гадаєш, ми проскочимо? — слабким голосом запитав Джеймі, в якого наче щось обірвалося всередині.

Авасін насупився.

— Повинні проскочити! — коротко відповів він.

Вони скерували каное за течією. І нараз скелясті береги зірвалися й помчали повз них, мов потяги-експреси. Здавалося, каное завмерло на місці, а весь світ закрутився в божевільному танку. Ось на човен насунулася спінена стіна бризок, і Джеймі одчайдушно замахав веслом, щоб відвернути од неї ніс човна. Наступної миті перед ним виросла чорна кам'яна скеля, і, гарячково веслуючи, хлопець знов скерував каное праворуч. Він аж здригнувся од несподіванки, коли хитавиця раптом припинилася й берег перестав миготіти в очах.

Бистрінь зосталася позаду. Чіпевеї ждали їх на спокійній воді затоки.

Перші пороги на незнайомій річці завжди здаються найстрашнішими. По тому, як їх подолано, дальші перешкоди вже майже не лякають. Надвечір на рахунку хлопців були три великі бистріні й кільканадцять малих. Лаштуючись на нічний перепочинок, вони не приховували гордості й радості, почували себе справжніми переможцями. Наступного ранку вони вже плистимуть спокійними водами озера Ідтен-туа, на північному березі якого — всі були певні цього — вони зустрінуть нарешті стада оленів.

Ранок приніс з собою важкі хмари й мряку. Незважаючи на те, що літо ще не скінчилося, в повітрі відчувався подих зими.

Хлопці поспішили до маленького вогнища з сухої лози, навколо якого зібралися тісним кільцем семеро мисливців, намагаючись зігрітися й просушити одяг. Деніказі серед них не було. Раптом Авасін штовхнув Джеймі ліктем і показав убік.

Ватажок стояв на горбку ярдів за сто від табору, і на тлі сірого неба його могутня, кремезна постать нагадувала кам'яну статую. Піднісши руки догори, Деніказі щось гукав, і вітер ніс його слова до темного обрію. Вождь благав своїх богів — стародавніх богів — допомогти йому знайти оленів. Деніказі тривожився. Похід тривав уже другий тиждень, але мисливці й досі не бачили жодного карібу.

Не те щоб ця місцевість була не знайома вождеві чіпевеїв. Деніказі вже не раз ходив у тундру й добре орієнтувався на ній. Його непокоїло інше — можливість зустрічі з ескімосами.

Але він був смілива людина і мусив іти вперед, бо треба було рятувати плем'я від голодної смерті. Впродовж усього ранку Деніказі молився своїм богам і обмірковував, що діяти. Опівдні він дійшов рішення.

Він поведе мисливців далі. Він прямуватиме на північ, аж доки знайде оленів. І він не зважатиме на небезпеку наразитися на ескімосів.

Деніказі підкликав обох хлопців до себе й поділився з ними своїм планом. Він також детально пояснив їм, як небезпечно зустрічатися з ескімосами. Він сказав, що з цієї хвилини він та його мисливці більше не можуть гаяти на хлопців час. І попередив, що в разі, коли вони відстануть, їм доведеться вже дбати про себе самим..

Та Деніказі помилявся, гадаючи, що його слова залякають хлопців і примусять їх залишитися на південному березі Ідтен-туа до повернення мисливського загону.

— Скажи йому, що ми не боїмося ескімосів, — мовив Джеймі.

Поки Авасін перекладав його слова, Деніказі слухав з байдужим виразом на обличчі. Потім глянув на Джеймі, і в чорних очах його спалахнули веселі вогники.

— Ти, мабуть, дурень, — сказав він повільно. — Але дурень сміливий. Я дозволяю вам доплисти до північного берега Ідтен-туа, але не далі. Пливіть попід східним берегом озера. Відтепер я вже не буду особисто вказувати вам шлях, бо більше ні на кого не чекатиму.

Вибравшись із своїх постель наступного ранку, хлопці побачили, що залишилися на стоянці самі. Човни чіпевеїв уже зникли за північним обрієм Ідтен-туа.