Нашвидку поснідавши, хлопці спустили каное на воду. Вони прагнули якнайшвидше скоротити відстань, що відділяла їх од єдиних дружніх їм людських істот у цій порослій мохом кам'янистій пустелі.

Веслуючи попід скелястим східним берегом на північ, хлопці раз у раз уважно оглядали суходіл. Вони вишукували на ньому очима хоч якісь ознаки життя, але, крім птахів, нічого живого не бачили. Незабаром Джеймі звернув увагу на те, що вкриті вологим мохом простори немовби порізані чорними лініями на мільйони малесеньких квадратів та прямокутників. Знайти пояснення цьому загадковому, явищу хлопці змогли тільки опівдні, коли причалили до берега, щоб пополуднувати. Рівнина була помережена незліченними стежками, витоптаними копитами оленів! Джеймі аж запаморочилося в голові, коли він спробував уявити собі розміри отих стад, що з року в рік впродовж століть мандрували цим шляхом. Тепер уже й він, і Авасін відчували, що обов'язково, за всяку ціну, мусять на власні очі побачити ці майже казкові орди карібу. Поспішно повернувшись назад, до каное, вони заходилися з подвоєною енергією веслувати на північ. Хтозна, може, саме в цю мить гурти оленів огинають північний берег озера!

Надвечір озеро почало помітно звужуватися і з'явилися чіткі обриси протилежного берега. Зрозумівши, що до мети вже недалеко, хлопці, долаючи втому, налягли на весла. Та лише десь опівночі вони помітили нарешті мерехтіння жовтогарячого вогника — стоянку мисливців.

Джеймі так стомився, що насилу переступив через облавок каное. Слідом за Авасіном він поплентався до вогнища.

Чіпевеї, зажурені, похмурі, збились коло маленького багаття. Деніказі сидів трохи осторонь, затуливши обличчя руками. На хлопців ніхто навіть не звернув уваги.

Питати, чи прийшли олені, було нічого. Атмосфера відчаю й зневіри, що панувала тут, промовляла красномовніше за будь-які слова. Хлопці мовчки повернулися до свого перевернутого каное, підлізли під нього й за мить, зібгавшись калачиком, уже спали як убиті.

Місце, що його Деніказі обрав для цієї стоянки, стародавні мисливці-чіпевеї назвали Різницями. Але протягом двох наступних днів жоден олень не переплив у цьому місці річку й жоден не з'явився навіть на обрії. Небо затягло хмарами, й безнастанно мжичив дощ. Запаси харчів кінчалися. Індіяни закинули сітку в гирлі Казону, але за три дні впіймали одного-єдиного чукучана.

Деніказі весь час мовчав. Одного разу він зійшов на вершину поблизького горба, і Джеймі побачив його в розриві між низькими хмарами: вождь стояв, здіймаючи руки до темного неба. Але олені не з'являлися.

На третій день небо проясніло. Деніказі скликав до себе своїх супутників.

— Відтоді як я був молодий, в світі сталося багато змін, — повільно почав він, — і схоже на те, що й олені змінили свої звички. Можливо, вони ще прийдуть сюди, на це місце, — але ми більше не можемо чекати на них. На березі озера Касмір моє плем'я голодує. А десь там далі, на півночі, є м'ясо. Тому я піду на північ і знайду те м'ясо. Мисливцеві краще померти на мисливській стежці, аніж сидіти, мов та дитина, в таборі й чекати.

Потім Деніказі поділився з ними своїм планом. З п'ятьма чоловіками він повернеться на південь озера Ідтен-туа, а потім заверне в західний його рукав і пропливе його до кінця. Стародавні легенди чіпевеїв розповідають, що звідти низка менших озер веде на північ до високих блакитних горбів на березі Тобон-туа — озера, що ніколи не розтає. Річка Замерзлого Озера бере початок під тими горбами, один з яких ясно видно звідси, з їхнього табору.

Цей горб бовванів миль за тридцять чи сорок, майже прямо на північ од Різниць. А за ним, на захід од Річки Замерзлого Озера, лежить велика низина, до якої — за переказами — восени сходяться всі олені з усіх північних рівнин.

Деніказі був певен, що, коли йому пощастить добутися до тієї низини, він зможе наповнити свої каное м'ясом.

Джеймі слухав мов зачарований, поки Авасін переказував йому план вождя. А тоді спитав:

— Чи не швидше й легше було б дістатися до низини, піднявшись на північ річкою Казон, а потім перенісши човен суходолом на захід, до гори, яку ми бачимо звідси?

— Далі на північ од цього табору Казон належить ескімосам, — відповів Деніказі. — Ми зупинилися на самому кордоні їхніх володінь і переступати його не можемо, бо нашому полюванню був би кінець.

Вождь чіпевеїв обвів поглядом Джеймі та Авасіна.

— Що ж до вас, — повів він далі, — то ви зостанетеся тут. Теліє-квазі й Етцанні залишаться з вами, і шість днів ви ждатимете на цьому місці появи оленів. Коли за той час вони не з'являться, ви рушите на південь, до гирла західного рукава Ідтен-туа, й почекаєте на мене там. Якщо ж за п'ятнадцять днів моє каное не повернеться, ви попливете додому — самі. І на березі озера Касмір скажете людям мого племені, що ми добре пополювали перед тим, як померли.

— Іти слідом за мною я вам забороняю, — сказав на завершення Деніказі. — І якщо ви помітите ескімосів, то мій наказ вам тікати звідси щодуху на південь, тікати так, наче сам злий дух Вендіго переслідує вас.

Коли вождь і п'ятеро його супутників залишили табір і їхні каное перетворилися на чорні цяточки на поверхні озера, Джеймі висловив свою думку Авасінові.

— Ми пообіцяли, що не попливемо слідом за ним, але це не означає, що ми не маємо права самі шукати оленів. В усякому разі я не збираюся стовбичити тут цілих шість днів, споглядаючи отих чіпевеїв!