Вительбушивши креха, Джеймі поздовжнім розрізом розчленував тушку на дві половини і закріпив її за кінці крил на двох кілках. Потім третім кілком проштрикнув тушку навскіс і нижній кінець його встромив у рінь, щоб птах висів під кутом до вогню. Жир з вгодованого креха капав у багаття, шипів і здіймав білі язички вогню й чорний дим. Авасін здалеку почув запах смаженого м'яса, і в нього аж слинка потекла.

— Мерщій іди сюди! — гукнув до нього Джеймі. — Треба їсти, а то він зараз обвуглиться.

— А в такого куховара, як ти, хіба він може не обвуглитися? — піддражнив його приятель.

Втім, Авасін з явною насолодою вп'явся зубами в свою половину тушки.

Над річкою пролетіла зграя сріблястих чайок. Почувши запах їжі, вони закружляли в хлопців над головами, а потім, різко скрикуючи, посідали на воду недалеко від них і заходилися злостиво штовхатися й лаятися. Джеймі кинув їм кістку, і голодні чайки одразу зчинили за неї бійку.

Авасін не звертав на чайок уваги. Він пильно вдивлявся в одну точку на світло-блакитному небосхилі. Раптом він зірвався на рівні ноги і вказав пальцем угору.

— Дивись! — крикнув він.

Джеймі злякано глянув угору, але не побачив на сліпучому, з металевим полиском, небі нічого, крім купиння хмар удалині.

— Що ти там побачив? — спитав він.

— Круки! — відповів Авасін. — Брати оленів. Дивись, Джеймі, їх там цілі десятки!

Джеймі нарешті розрізнив маленькі чорні цяточки, що нагадували розвіяну по небу сажу. Птахи кружляли так високо й далеко, що раз у раз зникали з поля зору.

— Тепер і я їх побачив, — сказав Джеймі. — Але чому це вони тебе так схвилювали?

Авасін подивився на нього й відповів:

— Круки літають отакими зграями тільки тоді, коли олені вирушають у дорогу. Велика зграя круків передує кожному стаду. Ось чому чіпевеї називають їх братами оленів. Од нас до того стада зараз, мабуть, не більше двадцяти миль.

Тепер уже схвилювався Джеймі.

— То гайда! — вигукнув він. — Попливімо їм назустріч!

Джеймі кинувся складати речі в каное, а його приятель повільно пішов слідом за ним. З хвилину Авасін постояв на березі. Вигляд у нього був нерішучий, стурбований. Нарешті він сказав:

— Послухай, Джеймі, може, нам слід було б радше повернутися до стоянки? Олені скоро з'являться в тому місці, і ми могли б допомогти в полюванні Етцанні й Теліє-квазі.

— Ні, — вперто відповів Джеймі. — Я хочу подивитися і на оленів, і на Кам'яницю!

Авасін був глибоко занепокоєний, але нізащо в світі він не признався б Джеймі, що до цього почуття в душі його домішувався ще й страх. Він знав, що десь там, на півночі, ескімоси, мабуть, теж стежать очима за тією самою зграєю круків і готуються до полювання. Подорожувати Казоном далі явно означало наражати себе на небезпеку. Та він не міг примусити себе висловити ці побоювання вголос, а тому неохоче зайняв своє місце на кормі.

Незабаром вони перетнули спокійну заплаву, швидка, навальна течія річки знов підхопила їх і за кілька миль винесла до лабіринта рукавів між острівцями, що їх Авасін бачив уранці. Тут течія вповільнилася, і хлопці почали петляти між голими, округлими клаптиками суходолу.

Нарешті вони потрапили у вузьке, видовжене озеро, північного берега якого їм не було видно. Авасін насторожено вдивлявся в береги попереду, шукаючи ознак того, що інші люди — ескімоси — вже побували тут. Але довкола панували тиша й спокій.

Стояв погожий, безхмарний ранок, над рівниною повівав свіжий південний вітерець. Громаддя Оленячої гори на заході поступово зростало й ближчало, до нього вже залишалося, мабуть, не більше десяти-п'ятнадцяти миль. Подумавши про це, Джеймі зауважив:

— Якби Деніказі поплив річкою, як оце ми, то дістався б до Оленячої гори вдвічі швидше.

Авасін залишив ці слова без відповіді. Він був певен, що Деніказі прийняв мудре рішення. «Ми по-дурному ризикуємо», — подумав хлопець. І в ту ж мить дав собі слово: нехай Джеймі думає про нього що завгодно, але він наполяже на тому, щоб далі північного берега цього озера вони вже не пливли.

— Якщо до вечора ми не знайдемо Кам'яниці, то завернемо назад! — сказав він уголос. — За водою ми пливли швидко, та інша річ буде вертатися проти течії. Добре, як нам пощастить дістатися до стоянки менш ніж за два дні.

Це було сказано таким категоричним тоном, що Джеймі зрозумів: сперечатися — марно. Зітхнувши, він промовив:

— Мабуть, ти таки маєш рацію. Шукаємо до вечері, а тоді — назад.

Та вийшло інакше. Сам Барренленд, здавалось, вирішив стати спільником Джеймі. Південний вітер поступово дужчав і нарешті задув так міцно, що хлопці вирішили скористатися з нього й поставити вітрило. Джеймі закріпив на веслі тонку ковдру, і каное весело помчало вперед. Навіть Авасін забув про свої тривожні думки, втішаючись цим швидким польотом на крилах вітру.