— М-м-да! Здається, теє… трошки пересолив, — співчутливо сказав старий. — Але це пройде. Я дам вам таку примочку, що ви завтра вже зможете фотографуватися. Сам її з горілкою на морських травах настоював.

Він витяг з буфета пляшечку з зеленастою рідиною і ткнув її в кишеню Чижеєву.

— На ніч компреси робіть. А на заняття у вівторок о шостій прошу.

До прихожої Сеню проводила дівчина. Біля дверей вона тихенько сказала:

— Не гнівайтеся на батька. Він добрий, тільки, розумієте, трохи неврівноважений. Обов'язково приходьте до нас. Будемо вважати, що ми з вами познайомилися. Мене звуть і Ніною, і Їжачком.

«От і познайомився! — спускаючись східцями, глумився над собою Сеня. — Завтра можеш фотографуватися і карточку здати в музей охорони здоров'я».

Додому він зразу не пішов, щоб не показуватися Восьмьоркіну в такому вигляді, а побродив темними провулками допізна. Лише опівночі він навшпиньках пробрався в свою кімнату, поклав на обличчя компрес із примочкою й ліг.

Вранці, чуть світ, до нього зайшов Восьмьоркін.

Чижеєв прикинувся, що спить. Восьмьоркін сів на край ліжка і почав розштурхувати його.

— Вставай, Сеню, час уже!

— Відчепись, я спати хочу, — Чижеєв натягнув на голову ковдру.

Але Восьмьоркіну не терпілося узнати подробиці минулого дня.

— Сеню, чуєш, Сеню… Ну, а з дівчиною познайомився?

Приятель був настирливий, і Сеня, спалахнувши, відкинув ковдру і повернувся до нього обличчям.

— Познайомився. Чого тобі ще! Не заважай спати.

— Познайомився, значить, — злорадно перепитав Восьмьоркін. — А за що ж вона тебе отак розмалювала?

— Це коли я по східцях, — забелькотав Чижеєв незв'язно. — Ногою за щітку… об одвірок ударився і…

— І з полиці кошик з кулаками впав, — доказав за нього Восьмьоркін. — Все ясно, Сеню. Щось ти брехати почав, і горілочкою від тебе несе. Бешкетував десь?

Восьмьоркін знайшов пляшечку з примочкою, понюхав її і не в жарт розсердився.

— Ну що ж, гуляй та пияч! А я дружбу з тобою кінчив.

Степан навіть не побажав слухати виправдання друга. Штовхнув двері ногою, вибіг на площадку сходів.

— Ну й чорт з тобою! — гукнув навздогін Сеня. — Не дуже-то й плакатиму.

На цьому не скінчилося. На суднобудівній верфі теж запідозрили Чижеєва в бешкетництві.

— З себе такий тихенький та маленький, а який забіякуватий! — дивувалися товариші.

І досить було Сені натякнути на заняття боксом, як його взяли на сміх. Усі чомусь вважали, що боксерами можуть бути тільки здоровані з волячими в'язами і квадратними підборіддями.

Затяжна сварка з Восьмьоркіним змусила Сеню усі вечори проводити в тренера, з чого той був дуже радий. Учень виявився на диво здібним. Він за першим показом переймав прийоми і з такою вправністю осягав таємниці бою навкулачки, що Віктору Михайловичу, або Тремихачу, як його скорочено називали боксери, стало не під силу змагатися з «мухою».

Тренерові довелося на тренуваннях виставляти проти Чижеєва молодих «півників». Але і їх Сеня вимотував неймовірним темпом бою. Серце в нього працювало, як мотор: не задихаючись, він міг молотити кулаками замалим не з швидкістю пневматичного молота.

Бачачи, що «мухою» можна буде похвастатися на змаганнях, Тремихач прискореними темпами таємно готував Чижеєва до вирішального дня. Від частих товариських боїв на рингу синці майже не сходили з Сениного обличчя. І це серйозно турбувало комсомольську організацію. Секретар комітету викликав до себе Восьмьоркіна і запитав;

— Чи тобі відомо, що твій друг, один з кращих комсомольців-виробничників, пиячить?

— Знаю, — похмуро відповів Степан. — Я з ним через це не розмовляю, ми посварилися.

— Дуже мудро придумав! Я мушу попередити… Бюро цього так не залишить. Пропоную тобі негайно припинити сварку і ліквідувати ганебне явище. Зрозумів? — безапеляційно заявив секретар комітету. — Інакше ми обох витягнемо на загальні збори і всиплемо як слід.

Восьмьоркін, не знаючи, як взятися за таку делікатну справу, вирішив клин клином вибивати. Він купив ковбаси, огірків, півлітра горілки і прийшов до Сені, як навмисне, в той день, коли було призначено загальноміські змагання з боксу.

Сеня лежав на койці, відпочивав.

— Голова болить, Сеню? — співчутливо запитав Восьмьоркін і, що було найгіршим для Чижеєва, витяг із кишені горілку. — В мене для тебе ліки. Тільки я прошу, Сеню, не йди ти сьогодні нікуди… випий при мені.

Чижеєва занудило від самого вигляду горілки, і він відставив пляшку набік.

— Ось що, Стьопо, — сказав він Восьмьоркіну. — Ти тут посидь трошки, а я зараз вернусь.

— Ні-і, Сеню, нікуди я тебе не відпущу. Ти дуже буйний, коли вип'єш. Недаром я двері замкнув, а ключ — ось він.