Шрифт:
— Хеер коми! — додав Сеня Чижеєв і поманив рукою.
Гітлерівський офіцер, мабуть, зрозумів це як бажання росіян здатися без бою, тому що рішуче клацнув ручками телеграфу. Він бачив перед собою людей, у яких не було ні автоматів, ні гранат, і сміливо вів катер. Про всяк випадок гітлерівець ще раз гукнув своє «хенде хох» і при цьому показав, що треба робити — сам підняв руки.
Торпедний катер уже так наблизився до носа баркаса, що гаковому не важко було його дістати. Кльоцко тільки зібрався скомандувати: «Брати на абордаж!», як Восьмьоркін з власної ініціативи вчепився гаком за катер, ривком підтягся і стрибнув на борт до фашистів. За ним метнувся і Чижеєв…
Мічман бачив, як на катері зав'язалася бійка, як розгублено завертів туреллю кулеметник, не розуміючи, куди стріляти. Кльоцко хотів кинутися на підмогу друзям, але спізнився: катер відійшов від баркаса настільки, що стрибнути вже не можна було.
І в цей час фашистський сторожовик, про якого чорноморці згарячу забули, з ходу врізався в баркас…
Кльоцка вдарило чимось тупим у потилицю. Він знепритомнів і впав у воду.
Розділ п'ятий
Чижеєву марився ринг, оплески, рокіт великого залу, йому було душно. Боліла голова, нили руки й плечі.
«Хто ж мене так змолотив? — з мукою намагався він згадати. — Чому не виносять з рингу? Невже не минуло ще десяти секунд? Треба встати і продовжувати бій…»
Сеня спробував встати і відчув, що руки в нього не діють.
Поступово звикаючи до звуків, він нарешті збагнув, що його вухо вловлює не оплески і не гамір людей у переповненому залі, а гул мотора і звичний шум моря.
Руки й ноги його були зв'язані. Він лежав на чомусь м'якому й живому. Сені стало страшно.
«Де я? Хто тут ще?» захотілось йому гукнути, але в цей час блимнуло світло. Зверху хтось зліз униз. Важкі чоботи ступили Сені на груди, потім боляче придавили живіт, наступили на коліно…
Незнайомець заглянув за перегородку і гукнув щось не по-російськи.
«Гітлерівець! — зрозумів Сеня. І зразу все стало ясне: — В полоні».
В пам'яті лишилися тільки невиразні уривки минулого: він вскочив на катер з Восьмьоркіним… Степан ударив здорованя в шоломі і, зчепившись із двома іншими, покотився по палубі. Сеня кинувся на підмогу, його хтось схопив за ноги. Він упав, боляче забившись ліктем, потім підім'яв під себе пропахлого маслом і риб'ячим жиром товстуна… Два рази штрикнув ножем і знову схопився. Здається, в цей момент промчав сторожовик… затріщав перекинутий баркас. Мозок немов голкою шпигонуло. «Кльоцко й Чупчуренко загинули!» І тут все закружляло. Сеня когось душив. Його стусали йогами, двічі вдарили чимось тупим…
«Чи живий Восьмьоркін?» спостерігаючи за гітлерівцем, що ліз нагору, думав Чижеєв.
Коли нагорі зачинилися дверцята і в трюмі знову стало темніше, Сеня напружив м'язи і ривком повернувся.
Його обличчя уткнулося в великі холодні руки.
«Чи не труп? Ні. Тіло тепле».
Щоб визначити, чиї це руки, Чижеєв провів носом по пальцях, по огрубілому ребру долоні і біля зап'ястя наткнувся на витки конопляного троса.
Тоді він став зубами рвати трос і, видно, зробив боляче тому, хто лежав під ним. Той ворухнувся. Чижеєв взявся за діло ще з більшою енергією і нарешті домігся свого: тугі кільця троса ослабли.
— Стьопо, ти? — запитав він стиха.
— Хто це?..
— Тихіше… почують. Це я, Чижеєв.
— Розв'яжи руки, — попросив здавленим голосом Восьмьоркін. — Мене в якусь халамиду лицем кинули… дихнути не можна.
— Я, здається, розв'язав, рвони.
Восьмьоркін протягом кількох хвилин зовсім не чув своїх потерплих рук. Потім вони почали відходити, зап'ястя занило від болю. Степан, тамуючи стогін, напружив мускули, ворухнув пальцями і визволився з пут.
Перепочивши трохи, він розв'язав мотузку на руках Чижеєва і зняв із своїх ніг ремені.
За перегородкою, як і раніше, монотонно завивав мотор і хлюпотіла вода.
— Голова просто розвалюється! — сказав Восьмьоркін. — До крові, видно, розбили. А ти цілий?
— Не обмацував ще. Зараз спробую встати.
Підводячись, Чижеєв відчув гострий біль у лівій нозі.
Але ступати нею він, проте, міг.
— Розійдусь! Кісток не потрощили, — радісно сказав він. — Ти скількох покалічив?
— Трьох, здається. Вони повисли на мені, як хорти. Один навіть зубами в руку вчепився. А ось хто голову провалив, не розібрав. Зразу все замакітрилося…
— Гаразд, Стьопо, сьогодні ми їм ще одну гастроль дамо.
Чижеєв обережно підповз до виходу в машинний відділ і заглянув за перегородку. Там він побачив двох чоловік, освітлених синюватим електричним світлом. Один фашистський моторист, певно, дрімав. Він сидів роздягнутий по пояс і, обхопивши забинтовану голову руками, похитувався. Поруч з ним лежав автомат. Другий німець, невеличкий і товстий, стояв за мотором.