Сені при дівчині незручно було сказати, що важить він всього п'ятдесят два кілограми, і він випалив:

— Шістдесят кіло.

— Шістдесят? — недовірливо перепитав старий і з досади сів на стілець. — От не щастить мені!

Тренерові до зарізу потрібен був боксер з вагою «мухи». Без хорошої «мухи» він не міг виставити на змагання команди. Всі матчі починалися із зустрічі бійців найлегшої ваги. Досить було програти першому, як дух команди підупадав. І тренер посилено шукав бійця, який важив би не більше п'ятдесяти одного кілограма. До нього приводили кількох малих на зріст хлопців, але всі вони виявлялись такими щуплими і полохливими, що після першої ж бійки не показувалися більше на очі. А тут раптом сам забіг до хати — типова «муха». І от тобі маєш, важить шістдесят кілограмів!

Сеня, помітивши розчарування старого, вирішив зменшити вагу.

— В шубі і в валянках на лижній станції важився, — сказав він.

— Голубчику! — стрепенувся старий. — Так чого ж ви брешете? Ви — «муха»! Справжня «муха»! Зараз же роздягайтеся до трусів! Ось тут, за ширмою. Їжачок, рукавиці!

Нічого не вдієш, і Сеня покірно почав розв'язувати галстук. Коли він зняв сорочку й штани, з-за ширми вловив схвильований шепіт дівчини:

— Тату, тільки ти не сильно — знову втече!..

В щілину Чижеєв побачив, що дівчина надіває на руки батькові величезні, схожі на утюги рукавиці, йому зразу стало не по собі.

«Битиме, — тоскно подумав він. — Видно, з дочкою змовилися. Ох і дурний же я, що побіг за нею!»

— За ширмою! — гукнув старий. — Що ж ви? Швидше роздягайтеся.

Сеня, з виглядом приреченого до страти, вийшов у трусах до старого.

Незважаючи на свій малий зріст, Чижеєв був добре розвинутий: груди досить широкі і випуклі, стегна — вузькі, а на м'язи на ногах міг позаздрити хоч який футболіст.

— Ану, подивись на нього, — захоплено сказав тренер дочці, — чисто олімпійський бог! Скоріше надівай йому рукавиці!

Поки дівчина зав'язувала на Сениних руках боксерські рукавиці, старий, наче застояний кінь, перебирав ногами, якось чудно косив око І, здавалося, тремтів від нетерплячки скоріше перевірити «муху».

«Чи бува не божевільний? — з острахом подумав Сеня. — Ще, чого доброго, кусатися почне!»

— Бити не можна тільки нижче пояса і в спину, — коротко пояснив тренер, підносячи кулаки на рівень обличчя. — Захищайтесь! — раптом ревнув він і так ударив Чижеєва у вилицю, що хлопцеві здалося, ніби на нього впала стеля.

Сеня відлетів у куток і, обурений поведінкою старого, хотів вилаятися, але дістав нового стусана, від якого ледве втримався на ногах.

— Не падає, стоїть! — радісно здивувався старий. — Любий же ти мій! — закричав він. — Ану, я тебе на серії спробую…

І він знову засипав Чижеєва таким градом стусанів, що в того дух перехопило. Це вже було занадто. Розлючений Сеня у відповідь, всупереч усяким правилам, буцнув головою старому в живіт і взявся молотити його кулаками з усієї сили.

— Так… так! Чудово! — відбиваючи удари, вигукував старий. — Прекрасно! Корпус рівніше!..

Потім знов пішов у атаку. Тут уже все змішалося. Сеня нічого не бачив і не чув, він тільки схлипував від сильних ударів і в безсилій люті бив кулаками в ребра тренера. Разів зо два він падав, але вставав, як «ванька-встанька», і знову ліз у бійку.

Дівчина, не витримавши цього видовища, кинулась розбороняти їх.

— Досить, годі, тату!

— Аут! — нарешті промовив захеканий тренер.

Сеня провів рукавицею під носом і, побачивши на ній кров, мало не заплакав від сорому, образи й болю. Він втік за ширму і почав швиденько одягатися.

Губу йому рознесло, в носі щеміло. Він глянув у дзеркальце на стіні і отетерів: усе обличчя було в синцях.

— Тварюка, ну й тварюка стара! — з люттю шепотів Сеня, ковтаючи нестримні сльози. — Я йому зараз покажу!..

Він зав'язав галстук і вийшов з-за ширми з наміром вилаяти старого. Тепер йому було все одно: він не збирався більше заходити в цей дім. І раптом Чижеєв побачив благаючі очі дівчини. Вона притискувала пальці до рота і немов просила: «Не треба… Стерпіть, ну, заради мене». Голос у Сені осікся, і він сказав зовсім не те, що хотів:

— Дозвольте запитати… Коли прийти на наступне заняття?

Старий аж підскочив на дивані:

— Я ж казав, що він ідеальна «муха», — захлинаючись, вигукував боксер, переможно дивлячись на дочку. — Стільки ударів витримав і ще хоче! А ти пророкувала: «Злякається, втече!» Та його тепер від боксу й києм не віднадиш. Глянь, який він свіжий.

Але тут Віктор Михайлович помітив, що Сонине ліве око покрив фіолетовий опух, а розбита спідня губа, чого доброго, могла перетворитись на подушку.