— Це мені, Румцайсе, не подобається, — мовив він. — Коли лепеха ріже листям воду, завжди трапляється якась неприємність.

Румцайс, тримаючись за кущі, одразу ж спустився до прибережної трави.

— Якщо хочеш, я тобі тут посторожую.

Але Волшовечек відповів, що водяникам не годиться доручати комусь свої справи.

Румцайс підвівся з трави і пішов собі далі лісом. Був він уже десь на півдорозі, коли зустрів трьох знайомих їчинців.

Попереду сунув їчинський пивовар Куле. Гладкий був, як казан, і куди ступав, там аж земля двигтіла. В руці Куле ніс вершу з гострим плетеним кінцем.

За пивоваром вистрибував Шпанігель, що тримав на ринковому майдані крамницю з сукнами та іншим крамом. Через плече він ніс дерев'яну лопату.

Останнім дибуляв Коритко — пономар із церкви святого Якуба. Він не ніс нічого, але весь пропах ладаном після недавньої служби в церкві.

— Куди це ви? — запитав у них Румцайс.

Вони сполошилися, але потім пивовар Куле видушив із себе:

— Та хочу повернути вершу поромникові, який живе за горою. Шпанігель іде віддати мельнику лопату. А Коритко просто так причепився, щоб подихати лісовим повітрям після свого кадила.

Чом би Румцайсові їм не повірити? Пропустив він їх дорогою повз себе, а сам подався додому. В печері було тихо, тільки вогонь на кострищі позирнув на Румцайса, коли той сів за стіл.

Манка на ту пору пішла в Їчин попитати на юшку корінців, які не ростуть у лісі.

Ціпісек грався з кремінцями над потічком.

Румцайс посидів якусь хвилину, коли раптом прибігла задихана Манка.

— Ой, Румцайсе! — кричала вона вже від десятого дерева. — Йшла я повз бондаря Фейфера, а він там збиває діжку, як хижу. Я в нього: «Нащо така здорова?» А він: «На рибу, яку Куле принесе з лісу!»

— Куле варить пиво рідке, а збрехав мені густо, — хитнув головою Румцайс.

А тут уже й Ціпісек біжить. Із долонь склав ставочок і несе в ньому рибку. Рибка тріпочеться, як на тривогу.

Румцайс тільки зиркнув на неї, так уже й знав усе.

— Це рибка-посланець, яку Волшовечек випускає, коли озеру загрожує біда, — мовив він.

— Це щоб ви йшли, — сказала Манка.

Подала вона Румцайсові пістоль, і вій разом із Ціпісеком вирушив до лісового озера.

А ті троє біля ставка вже почали своє нечесне діло. Пивовар Куле все заздалегідь обміркував.

— Ти ставай так, ти отак, а я отут, — звелів він.

І на цих словах поставив вершу під струмінь води, що лилася з-під заставок.

Шпанігель пішов вздовж берега, б'ючи дерев'яною лопатою по воді. Рибу це полохало, вона тікала подалі від такого гармидеру і прямісінько потрапляла у вершу.

А пономар Коритко стояв над заставками, побожно склавши руки, як на молитві, і благав на це зле діло благословіння.

Наловили вже дві повні верші риби і повисипали її у чоботи, що стояли на березі. Коли почали третю вершу, з глибини виплив водяник Волшовечек.

— Я вас утоплю! — закричав він.

Але ті троє відступили на три кроки від води.

— На сухому не втопиш! — вигукнув пивовар Куле. І через те, що з-під його важких ніг хлюпнула вода, відійшов іще на крок. Потім махнув рукою Шпанігелю, немов подаючи якийсь знак.

Крамар Шпанігель знав тридцять дев'ять хитрощів, якими користувався, коли продавав свої сукна. Та чом би йому не приберегти ще одненьку для водяника? Потяг він лопатою воду — і Волшовечек опинився на лопаті. Шпанігель швиденько витяг лопату з води, і Волшовечек виїхав на сухе.

Там на нього чекав пономар Коритко. Він став хрестити Волшовечека з усіх боків. А що пономар після останньої служби в церкві був свіжовисвячений, бідолаха Волшовечек за тією невидимою загорожею із хрестів зовсім застряг.

— Ну, тепер ми виловимо геть усю рибу в озері! — вигукнув пивовар Куле.

І вони знову взялися до роботи. І лопатою, і вершею. Риба так і текла у вершу. Чобіт уже не вистачало, і вони пхали її в кишені.

Водяник Волшовечек сумно позирав на все це, сидячи за невидимою огорожею із хрестів. Тільки й того, що витяг рибку-посланця, яку водяники носять у жилетній кишені. Він кинув її в озеро і прошепотів услід:

— Прошмигни повз вершу, і мерщій потічком до Румцайса!

Коли Румцайс із Ціпісеком крадькома прийшли до озера, воно було майже порожнє. Румцайс швидко зміркував, що й до чого, і тихенько мовив до Ціпісека.

— Спершу ти, а я за тобою!

Ціпісек пробіг по траві і на другому кінці плеснув каменем в озеро, ніби хтось скочив у воду. Троє злодіїв глянули в той бік.

А Румцайс потягся через хрести, що їх нагородив Коритко, узяв Волшовечека в руку та й випустив у кущі лепехи. Волшовечек якусь хвилину набирався води, а тоді спритно взявся до діла.