Він узяв її голову й міцно обняв.

Вона тихо говорила:

— У мене не було дітей... Що-ви кажете?.. Я не хочу... ...На розі в меду горіла липа — прийшов солодкий дух.

— Що ви кажете?.. А Остап?.. Не хочу...

(Я зупинився на найцікавішому місці. Правда? І як ви думаєте, чи не час мені плюнути й почати нову новелу? Час, певно, час. Отже, останнє зусилля!)

...Хтось закричав на вулиці, Наталка наставила вухо. Потім підхопилась»

— Якесь нещастя» ,

Заводські жінки чують нещастя — серцем. Вискочила... ...На рбзі в меду горіла липа...

А потім у кімнату внесли Остапа й положили на ліжко. З крана зірвалась стальна хрестовина й перебила Остапові праву ногу.

Глибокі борозни літ... І це — тоска.... Куди сховаюсь від могил твоїх?

...А втім, добре: і штучні вона мала, та з часом повипадали з ометИо А постать її прибила чвиря. Знаєте — чвиря на глузам шляху.

Мороз коле скло, мережить скло»

Школа, клас...

До повіту — 60, до станції — 80.

Навкруги: глуш,

глуш,

глуш...

Це глибокий чатинник моєї несибірської тайги.

оосЗнаєте, милий друже, от мініатюрний фрагмент із забутої, розвіяної поеми «Азія».

«оооВ п’ятому віці — дикім і далекім — від Уральських хребтів, від волзьких скель до тихих голубих вод Дунаю: гунни сармати 2, германці 3... І вбив син Мундцука свого брата Бледу. Скажений Аттіла 4, король гуннів.

...Проходили віки. І прийшов глухий вік — XIо І на невідомих азіатських верхів’ях підвелась грізна постать Тамерлана

Це поіа, Ьепе 7 до моєї віри: велика істина землі: сонце підводиться на сході.

сосСоСНИ гудуть-гудуть.о.

Чого так сосни гудуть?

— Хуртовина. Вітри.

Ох ви, сосни мої — азіатський край!

...Школа, клас.

Дітвора співає:

— Ніхто не дасть нам ізбавлення: ні туз, ні дама, ні валет...

...Наталя Миколаївна стурбована. Наталя Миколаївна біжить:

— Боже мій, діти! Не можна так співати: це ж пісня державна!

Наталя Миколаївна скінчила прогімназію — то так далеко! — Нестір — сторож:

— ...Миколаївно! А хліба вже, мать, нема!

— Ах, Несторе! Боже мій! Чого ви турбуєтесь?.. Яяк-небудь...

Вона... «як-небудь». Нестір:

— Ох, Миколаївно! Святий ви чоловік. Потому, як мені уздрівається: забули про нас буржуази... Пожалуйте, махорочки...

Закурюють.

1’ ...Нафти нема. Ночі довгі, як степові дороги на великій рівнині. На холодній печі, в ганчірках — фунт сухарів у кутку і старе тіло. А ще старе біля порога: Нестір.

Тоді сни... А може, таємна ява?

— ...у другому двадцятого століття, двадцять років тому він приїхав, бадьорий і радісний, як сама юність. •

Стояв вересень. Стояли .блакитні далекі простори., Тоді обрій цвів гарячими маками, і облітали пелюстки, і обгортали мозок.

На серці співала струнка,~ біла, як молоко, береза: у неї пишні молоді перса, у неї золоті кучері...

...(— Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!..)

...Над архіпелагом осель, у м’ятову даль линула березова пісня.

„..І курів далекий обрій, і пахли в мріях мальтійські мандарини й африканський мигдаль.

— ...Наталочко! Моє миле котятко! Я ввесь дзвеню цукровим троском... Там, десь на Великих Зондських 6, на вулкані Омеру. Наталочко! Моя зелена наядо 7.

Тоді кипіла скажено друга молодість, тоді не вірила, що йде тридцята весна, бо в очах темніло, а під ягодою тугої перси ревли від солодких мук отари самців.

Вона:

— ...Олексо! Мій божевільний! Я п’янію... Налий усю мене столітнім медом, туманним хмелем, Олексо! Розірви мені сорочку!

...Мчався багряний олень по горах, по долинах часу. Над байраками летіли журавлі! Курли! курли!

І прокинулась ріка до порогів.

(— Гей, ти, Дніпре! Гей, ти, сивий! Чи довго ще до навігації?)

о.оНад оселями проходили сторожкі ночі. Проходили по осоках, по заводях і далі в простір, лісовими' стежками, за узлісся.

(— Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!)

—...Миколаївно! Чи чуєте?

— Чую, Несторе.

— Мабуть, прийшов кінець. З’їли сукині сини