Шрифт:
..„А народ уже гудів...
Тоді вовки накинулися на народ і розігнали його. А Стеньку-юнака закатували: одрізали носа, одрізали вуха й наштрикнули на палю.
...Гей, гей! Та й була ж то найлютіша смерть...
Але пройшла тоді про юнака Стеньку, про жінку молоду, красуню — ясну, мой голубе небо, буйну, неначе буря, і горду, як сокіл, ще бучніша слава. Ще й досі гудуть їй ліси невмирущу славу.
ї от біля ставка, де верби похилилися, стоїть могила. Це юнакова. Приходять до могили люди й слухають, як шумить вітер над нею...
...Гей, гей! Гримали повстання...
...І були — тисячі, тисячі, тисячі.
З сіверких левад бреде осінь. На заулок насідає сивий присмерк. Але на сході починається день. На башті вдарив дзвін — глухо й вогко.
Леонід Гамбарський допиває вранішній чай. Передчуття неможливої радості остаточно затопило його. Іще була легенька й срібляста тривога. Сьогодні буде —
— рецензія
на ту книгу, де вміщено його першу статтю. Уявно він давно вже вважав себе за червоного професора і навіть більше:
будучи в Криму, в санаторії, він прочитав декілька лекцій і на афішах стояло:
— професор Гамбарський.
А потім він пригадав фіалково Мар’яну. Ця чванлива дівчина завжди стояла перед його очима.
— Тепер...
Але це було трохи наївно, і він це розумів.
Леонід Гамбарський замкнув портфель і поспішно пішов у город.
Ішла жура осінньої чвирі. Над міськими болотами шкульгали дощі — холодні й нудні:
Аркадій Андрійович прокидається рано й виходить у сіни. Потім прокидається й Степанида Львівна. Мар’яна вдома не ночувала.— Мжичить холодний дощ.— Повз двір проїхав візник на «стійку». Коні ледаче перебирають багно. Проїхала сусідка в рибний ряд.
Напроти кричить півень на весь заулок 0
Аркадій Андрійович п’є чай і йде на службу, Степанида Львівна варить обід. Через ті ж сіни проходить і Гамбарський.
...Коні нарешті вивезли візника на Глухайську вулицю і потюпали жвавіш.
Тротуар прокидається.
...А життя сім'ї таке:
на башті дзвін б’є дев’ять, і Аркадій Андрійович іде на роботу. Раніш Аркадій Андрійович думав, що він закоханий в столоначальника, а потім думав, що в комісара.
Але було просто: він закоханий у канцелярію — безвихідно, фатально. Майже кожного року сниться йому напередодні Різдва (коли ялина, коли юність): якась чудова казкова королівна, що вся в білому, а біля неї, наче живі, в білих рукавичках — галантні, елегантні — журнали, пакети, сургучі і т. ін.
...Степанида Львівна — ніжна жінка й хороша хазяйка.
...На Глухайській вулиці кричить сирена — довго, різко, зарізано: мчить автомобіль...
...А в кімнаті, де висів раніш Олександр II *, Николай II 2, а також білий генерал на білому коні,— висять:
Ленін,
Троцький,
Раковський 3і малесенький портрет Карла Маркса.
Степаниді Львівні сказали, що Маркс — жид, і вона образилася, тому що вона цього раніш не знала й казала всім, що Маркс —
з Петербурга!
З того часу — не великий, а маленький.
Про Троцького Степанида Львівна каже:
— Ну, і що ж, що жид? Він же не хоче розігнати всі установи й служащих?.. А жида я знала й у Полтаві, бакалійника, зовсім не поганий, навіть навпаки: і в борг давав.
Зінов’єва Степанида Львівна не повісила, бо дуже кучерявий і молодий.
...А Мар’яна, їхня дочка.
Про Мар’яну говорять!
— Господи! Як може від таких маленьких родителів вирости така пишна женщина!