– І не роби над ним нічого! – мовить Сеной. хапаючи за лікоть.

– Бо немає твоєї влади над ним! – додає Сенгелаф, беручи за друге плече.

Алука не може й ворухнутися. Трійця давно вже полює за нею і добре вивчила, як давати раду упириці. Вони не змогли би приборкати її, коли б вона далі була в тілі Агарі, але тепер її скуто цілком надійно.

А проте я і далі не знаю, що робити супроти повені, яка прибуває з Шеолу Коли вже трійця не змогла її затримати, то кепські наші справи. Занадто пізно ми втрутилися, аби завадити Беларі, чи вже варто кликати його – Беліар?

Якось я й забув про нього, і цілком даремно. Поки ми вирішуємо, що робити з Алукою, дорадник, який нібито зомлів був від натуги, струшує заціпеніння, робить стрімкий крок і підхоплює Іцху на руки. Ще мить – і ніж торкається горла малого.

– Тобі, Єдиний і Давній, віддаємо шану та покору, віддаємо тінь і подих, віддаємо плоть і кров душі своєї…

Навряд чи дорадник тямить, що відбувається. Ним тепер керує жага Шеолу, і ніхто йому вже не зможе завадити, хіба лише випередити, втамувавши спрагу Мовчазної Ями швидше за нього. В цьому немає жодного сенсу, але дивитись, як син Лавані – моєї Лавані! – гине, наче жертовна худоба, безневинно віддаючи душу Шеолу… Я нічого не встигаю зробити, тільки – безтямно і безглуздо – вихопити свого різака і, перш ніж Беларі завершує молитву, розітнути лезом власну долоню і піднести її над чадним проваллям.

В'язкі чорні краплі сягають хвиль і з тихим сичанням розчиняються в мороці. Я робив це колись у храмі Вакіля, коли сподівався іще почути прихильний присуд Херему. Відгук надійшов відразу ж, а отже, моя кров насправді засвідчує право відповіді.

І Шеол відповідає. Нас знову підкидає над проваллям; Беларі відпускає дитину і падає навколішки, обхопивши долонями голову. Мацаки чорного диму, звиваючись, вислизають з прірви, зміїними язиками торкаються моїх ніг, і мені починає здаватися, що шепіт і стугін укупі з чадом просочуються мені під шкіру. Сеной, Сенсеной та Сенгелаф з жахом спостерігають за поступом Шеолу, і лише Алука сяє переможним усміхом – вона мріяла випустити Шеол, і їй було байдуже, через кого він прийде на землю. І навіть добре, коли через мене… І що ж це я, питається, наробив?

Мені забиває подих, в очах смеркає. Новий світ, без рангів… Та який там новий світ! Шеол зруйнує його до бісової трясці – бо просто не вміє нічого іншого, – повертаючи всесвіт до того безладу, з якого він починався…

І втіленням його стане нещадний Ель Ехар, – казав Иоханана, – Чужий Бог.

Ель Ехар? Я?

Глянувши на трійцю, читаю приречене розуміння в їхніх очах. І навіть Агарі, яка нічого не розуміє, але зрозуміє згодом, – теж дивиться на мене з жахом. Агарі, котру я обіцяв берегти від лиха… Ну ні.

Коли Шеол прийняв мою кров, то нехай тепер бере й решту. Нехай лусне, нехай вдавиться цією жертвою!

Це просто. Всього один крок. І завіси диму змикаються над головою, поглинаючи останній відблиск світла.

…вітер його – батіг, земля його – гній, вогонь його – жала, вода його – кров…

…гнівом скривджених кличуть його і болем страдників… всяк бере з нього в борг, повертаючи з надлишком…

…в ньому витоки болі та розпачу, в ньому зріє супротив і прагнення…

…в ньому – все, що лякає і зваблює…

…в ньому – все…

ТИ ЧУЄШ МЕНЕ, СИНУ?

…його двері – у кожному…

ХИМЕРНУ Ж ТИ ВИБРАВ СОБІ СМЕРТЬ

…серці…

було б з чого вибирати, тату

ТИ ВИБРАВ. НЕ Я

бодай би щось – я, а не ти

ТАКТОВІ ПОТРІБЕН БУВ ВИБІР?

ти знаєш, раб може стати володарем, повія – царицею, вони можуть змінитись, ми – не можемо

МИ ЗМІНЮЄМОСЬ РАЗОМ ЗІ СВІТОМ

вони змінюють світ

Так їм належить. Наше втручання небезпечне саме тому ви замкнулися на Херемі?

ПОЧАСТИ. ВОНИ ПОРУШИЛИ РІВНОВАГУ

бо так їм належить, авжеж? і що тепер? Шеол поглине землю?

НІ. ЯКЩО ХЕРЕМ БУДЕ ВІДКРИТО

то на шо ви чекаєте?

НА ТЕБЕ

починайте без мене

ТАК НЕ ВИЙДЕ. НЕ НАХАБНІЙ

є… гаразд, так що я мушу робити?

ВІДКРИТИ бРАМУ

яким чином?

Відділити чисте від нечистого, світло від темряви як це?

САМ ВИРІШУЙ. ТИ ХОТІВ МАТИ ВИБІР. МАЄШ

але звідки ж мені знати? поняття не маю, як це робиться… Тату! чуєш? агов?

ну, як знаєш, зараз я вам відділю – назад не зберете… Але чекайно, а хіба вони й так не розділені? Адже Херем – це і є відчуження, куди ж далі…

…бо на споді сумління – відтиск злочину, а на денці любові – тінь спустошення…

…бо джерела чесноти – у звабленні, бо початок надії у сумніві…

…його корені в кожному…

не буду я нічого розділяти!