— «Танґо смерті»? — перепитала Данка. — Це цікаво. Таке танґо дійсно було… Під час війни.

— Справді? — пожвавився Ярош. — Я не чув.

— Це танґо було створене в Янівському концтаборі під час війни. Мені про це розповідала бабуся. Німці зобов'язали кількох єврейських музикантів створити оркестр і грати різні мелодії приреченим на розстріл. Серед тих мелодій було танґо, яке назвали «Танґом смерті».

Ярош не приховував свого подиву. Дивно — і як він це проочив?

— То вони самі це танґо створили?

— Бабуся знала одного з музикантів, училася з ним у консерваторії. Він вижив, йому вдалося утекти. І ось він розповідав, що ту мелодію вони скомпонували на основі якогось старого рукопису.

Ярош відчув, як у нього забилося серце й охопило передчуття свіжої сенсації, він напружився, як хорт на ловах. З'ясувалося, що старий музикант, можливо, і досі живе десь на Клепарові. Принаймні два роки тому він був на похороні Данчиної бабусі, отже, у батьків мусить бути його телефон, і Данка обіцяла його роздобути. Відтак розмова перейшла на антологію арканумської літератури, яку укладає професор, і дівчина сказала, що й сама уже дещо переклала, тільки соромиться показати.

— Варто бути впевненішою, — сказав Ярош, — для дівчини це особливо важливо. І не соромитися консультуватися. Я ж так розумію, що мені доведеться бути й вашим науковим керівником? Тому при нагоді радо перегляну ваші переклади. Ви очевидно користуєтеся моїм арканумсько-англійським словником, але скоро я завершу роботу над арканумсько-українським.

— Це було б чудово. Звичайно, я ще арканумської мови не вивчила, щоб самій перекладати з оригіналу, тому перекладаю з ваших англійських підрядкових перекладів. Але це теж складно, бо мало того, що англійські слова багатозначні, то ще й арканумські ієрогліфи мають по кілька значень. Як ви вважаєте: чи під силу мені вивчити арканумську?

— Чому ні? Якщо розібратись, то це набагато легше, ніж вивчати китайську або японську. В арканумській мові більшість ієрогліфів були фонограмами і означали збіг двох або трьох приголосних — пр, мн, вкр, пт і т. д., або окремі приголосні — усього 24. Голосних ієрогліфи не позначали взагалі.

— Так само, як і в єгипетській.

— Так. І так само, як і в єгипетській, були серед ієрогліфів ідеограми — знаки, що відповідали окремим словам та поняттям. Арканумці комбінували фонограми й ідеограми за певними правилами з тим, що переважали фонограми. Усього існувало триста найуживаніших арканумських ієрогліфів.

— Це удвічі менше, ніж у єгиптян.

— Але з часом у єгиптян, особливо в греко-римську епоху, кількість ієрогліфів виросла, а в арканумців не змінилося нічого аж до занепаду їхньої держави. Крім того, ви будете здивовані, наскільки багато є збігів з українською мовою. Практично щодруге слово. Пта — птах, ескле — скеля, стрх — стріха і стрих *, дм — дим, ехта — хата…

— А як буде арканумською «моя кохана»? — перебив Марко, який вочевидь упродовж тієї фахової розмови нудьгував.

— «Ме елеле».

— Не бачу жодного збігу.

— А слово «леле» тобі відоме?

— А ще бог любові Лель, — додала Данка. — Ти просто не розумієш, як це захопливо пірнати у стародавні мови.

— О-о, написання комп'ютерних програм теж захопливо. Але оскільки я у вашій розмові нічого не тямлю, то, гадаю, ви не будете проти, якщо я подивлюся бодай другий тайм, якщо вже пропустив перший.

Марко пересів на фотель у кутку й увімкнув телевізор. Яроша футбол ніколи не цікавив, але цікавила розмова зі студенткою.

— Якщо маєте при собі флешку, я вам можу скинути ті файли з мого словника, які вже опрацьовані, — сказав він і, коли Данка радо погодилася, додав: — Перейдімо до мого кабінету, щоб не заважати Маркові.

Марко усміхнувся і недбало махнув рукою. У кабінеті, захаращеному книгами, часописами, папками, вирізками і рукописами, панував, на перший погляд, розгардіяш, але в тому розгардіяші Ярош чудово орієнтувався. Увімкнувши комп'ютер, він швиденько перекинув файли на флешку і вручив дівчині, однак па цьому її візит до священного кабінету не завершився, вона не могла відірватися від книг і, виймаючи одну за другою, розгортала і, не в стані стримати захвату, зітхала. Ярош добре знав, яке враження на інтелектуалів справляє його книгозбірня, тому реакція Данки його не дивувала, але дивувало інше — з яким пієтетом вона брала окремі книги в руки, видно було, що ці книги їй знайомі з бібліографії, але в наукових бібліотеках Львова вони були відсутні, оскільки видавалися за кордоном.

— Що змусило вас вивчати мертву мову? — запитала вона.

— Безсмертя. Адже воно матеріалізується у словах, слово має магічну силу. Господь творив світ за допомогою слова. І коли я починаю розмовляти арканумською, то в мені оживають тисячі арканумців. Арканум не загинув, він воскрес і живе в тих, хто вивчає його.

— Вас змусило безсмертя, а мене змусили ви.

Ярош усміхнувся, розгадавши сокровенне бажання гості, бо ж він нікому не позичав книг зі своєї книгозбірні, і насамперед це стосувалося панночок. Жінки до книг ставляться інакше, часто як до позичених у подруг блюзок, мештів чи кульчиків, панночки, з якими Ярош уже мав роман, ніколи йому позичених книг не повертали після завершення роману. Правда, книги, які він позичав, не мали високої цінності, то була якась белетристика, отже шкодувати не було дуже за чим, натомість Данка належала до зовсім іншого типу панночок — вона цікавилася наукою і книгами, якими цікавилися одиниці на цій планеті. І була ще одна суттєва обставина — у Яроша з Данкою роману не було. Тому одну книгу дівчині таки вдалося вимантити, але Ярош цього разу відчув, що мусить скоритися, виховати талановиту ученицю — це теж відповідальна річ, до того ж його підкорило признання про те, що саме він її заохотив до вивчення арканумської мови.