— А яку суму вона становить?

— Сімсот сорок тисяч фунтів.

Холмс здивовано підняв брови.

— Я й не підозрював, що йдеться про такий величезний капітал, — сказав він.

— Сер Чарльз зажив слави багатої людини, але справжні розміри його капіталу з’ясувалися тільки після того, як ми ознайомилися з цінними паперами. Загальна сума спадщини досягає майже мільйона.

— Боже мій! Справді, заради такого величезного куша можна затівати ризиковану гру. Ще одне запитання, докторе Мортімер. Припустімо, що з нашим сером Генрі щось станеться… Гіпотеза не з приємних, але ви вже мені даруйте. Хто тоді успадковує маєток?

— Оскільки молодший брат сера Чарльза, сер Роджер, помер неодруженим, Баскервіль-Хол перейде до віддалених родичів — до Десмондів. Джеймс Десмонд — уже літня людина, він священик і живе у Вестморленді.

— Дякую вам. Усі ці подробиці надзвичайно цікаві. А вам доводилося зустрічатися з містером Джеймсом Десмондом?

— Так, він якось приїжджав до сера Чарльза. Це людина дуже поважна на вигляд і веде бездоганний спосіб життя. Я пам’ятаю, що сер Чарльз хотів забезпечити його, але той категорично від цього відмовився.

— І така скромна людина могла б успадкувати весь статок сера Чарльза?

— До нього перейшов би тільки маєток, адже він вважається родовим, а гроші він одержав би лише в тому разі, якби теперішній їхній власник не розпорядився ними інакше, що цілком можливо, адже сер Генрі вільний розпоряджатися спадщиною на власний розсуд.

— А ви вже склали заповіт, сер Генрі?

— Ні, містере Холмс, мені було не до цього: адже я тільки вчора довідався про все. Проте я вважаю, що відривати гроші від маєтку й титулу не можна. Таких поглядів дотримувався і мій бідолашний дядько. Хіба хазяїн Баскервіль-Холу зможе відновити колишню славу свого роду, якщо в нього не буде на це коштів? Ні, де будинок і земля, там мають бути й гроші.

— Цілком резонно. Отже, сер Генрі, я також вважаю, що вам треба без зволікань їхати до Девоншира, але з одним застереженням: вас ні в якому разі не можна відпускати туди самого.

— Доктор Мортімер повертається разом зі мною.

— Але в доктора Мортімера багато часу забирає практика, та й жити він буде за кілька миль від Баскервіль-Холу. Ні, доктор при всьому своєму бажанні не зможе вам допомогти. Вам слід узяти з собою вірну людину, сер Генрі, яка весь час перебуватиме біля вас.

— Містере Холмс, невже ви погодитеся поїхати самі?

— Якщо справа стане кризовою, я як-небудь вирвуся до вас, але, ви самі розумієте, моя велика практика й постійні запити, які зусібіч сиплються на мене, не дають мені змоги їхати з Лондона на невизначений час. Зараз, наприклад, одна з найшанованіших осіб в Англії перебуває під владою шантажиста, і відвернути можливу катастрофу можу тільки я. Ні, мені їхати до Дартмура ніяк не можна.

— Кого ж ви порадите замість себе?

Холмс поклав руку мені на плече:

— Якщо за це візьметься мій друг, то ось вам людина, на яку можна покластися у скрутну мить. У цьому я переконався на власному досвіді.

Ця пропозиція звалилася на мене як сніг на голову, але Баскервіль, не чекаючи моєї відповіді, вже гаряче тиснув мені руку.

— Докторе Ватсон, як це люб’язно з вашого боку! — вигукнув він. — Ви ж бачите, в якому я становищі, а обставини справи відомі вам не гірше, ніж мені. Якщо ви поїдете до Баскервіль-Холу і поживете там зі мною, я цього ніколи не забуду!

Пригоди завжди криють у собі якусь особливу принадність для мене, а слова Холмса й жвавість, з якою баронет відгукнувся на його пропозицію, надзвичайно мені лестили.

— Я охоче поїду в Баскервіль-Хол, — відповів я, — і не пошкодую витраченого часу.

— Ви надсилатимете мені детальні звіти, — сказав Холмс. — У найкритичніший момент — а він неминуче настане — я керуватиму вашими діями. Думаю, що від’їзд можна призначити на суботу.

— Вас це влаштовує, докторе Ватсон?

— Цілком.

— Виходить, якщо все буде гаразд, ми виїжджаємо в суботу поїздом о десятій тридцять з Паддінгтонського вокзалу.

Ми підвелися, збираючись відкланятися, аж раптом Баскервіль зойкнув і урочисто витяг з-під шафи, що стояла в кутку, світло-коричневого черевика.

— Ось вона, моя пропажа!

— Нехай інші загадки розв’яжуться так само просто! — сказав Шерлок Холмс.

— Але все-таки це дуже дивно, — відзначив доктор Мортімер. — Я ще перед сніданком обшукав усю кімнату.