— Ось до цього самого будинку, — сказав Холмс.

— Можливо. Це вже мого пасажира треба запитувати, йому краще знати. Він велів мені зупинитися приблизно посередині кварталу, і ми почекали там ще з півтори години. Потім ті двоє джентльменів пройшли повз нас, і ми рушили за ними по Бейкер-Стріт, завернули на…

— Це я знаю, — сказав Холмс.

— А коли виїхали на Ріджент-Стріт, він підняв верхнє віконечко й крикнув: «Женіть до вокзалу Ватерлоо!» Я стьобнув свою кобилу, і за десять хвилин ми були на місці. Тут він дав мені дві гінеї — не ошукав! — і пішов до вокзалу. А наостанок озирнувся й каже: «Вам, певне, цікаво знати, кого ви возили? Шерлока Холмса». От як це все було.

— Так, розумію. І більше ви його не бачили?

— Ні, більше не бачив.

— А тепер опишіть мені зовнішність цього містера Шерлока Холмса.

Кебмен почухав потилицю:

— Це не так і легко. Років йому буде приблизно під сорок, середній на зріст, нижчий за вас дюймів на два, сер. Одягнений чисто, борода чорна, лопатою, а обличчя бліде. Більше, мабуть, нічого не зможу вам сказати.

— Колір очей який?

— Не звернув уваги…

— Більше нічого не запам’ятали?

— Нічого, сер.

— Ну гаразд. Ось ваші півсоверена. А другу половину отримаєте, якщо дізнаєтеся про цю людину більше. Усього найкращого.

— На все добре, сер. Дякую вам.

Джон Клейтон вийшов, посміюючись, а Холмс, знизавши плечима, із розчарованою усмішкою повернувся до мене.

— Третя нитка теж не витримала, — сказав він. — Тепер мусимо починати все з самого початку. От хитра бестія! Довідався номер нашого будинку, довідався, що сер Генрі Баскервіль поїхав сюди за порадою, побачив мене на Ріджент-Стріт, зметикував, що номер кеба взяли на замітку й що кебмена розшукають, і вирішив із мене познущатися. Згадаєте моє слово, Ватсоне, цього разу ми маємо справу з гідним супротивником. Я зазнав поразки в Лондоні. Будемо сподіватися, що ви відіграєтеся в Девонширі. І все-таки мене дуже непокоїть та ваша поїздка. Справа дуже неприємна, Ватсоне. Неприємна та небезпечна. І що більше я про неї думаю, то менше вона мені подобається. Смійтеся, друже мій, смійтеся, але я буду дуже радий, якщо ви повернетеся на Бейкер-Стріт здоровим і неушкодженим.

Сер Генрі Баскервіль і доктор Мортімер на призначений день завершили всі свої справи, тож ми вирушили до Девоншира, як і домовлялися.

Проводжаючи мене на вокзал, Шерлок Холмс усю дорогу напучував мене і давав різні поради.

— Я не говоритиму вам, кого я підозрюю і які маю здогади, Ватсоне, аби у вас не виникли упереджені думки, — сказав він. — Мені потрібні факти у найдрібніших деталях, а зіставлятиму їх я сам.

— Що ж вас цікавить? — запитав я.

— Усе, що так чи інакше пов’язане з цією справою, особливо стосунки між молодим Баскервілем і його сусідами. Якщо довідаєтеся щось нове про смерть сера Чарльза, то зазначте й це. За останні дні я дещо з’ясував, але, на жаль, результатами похвалитися не можу. Мені вдалося з’ясувати лише одне: найближчий спадкоємець, містер Джеймс Десмонд, справді чудова людина досить поважного віку, отже, це не його витівки. Гадаю, ми сміливо можемо не відволікатися на нього надалі.

Це означає, що залишаються тільки ті люди, які увійдуть у безпосереднє оточення сера Генрі Баскервіля.

— А чи не краще одразу ж відкинути варіант із подружжям Берріморів?

— Ні в якому разі! Важко припуститись грубішої помилки. Якщо вони ні в чому не винні, це буде жорстокою несправедливістю, а якщо винні, тоді їх буде годі шукати. Ні, ні! Нехай так і залишаються під підозрою. А ще, якщо не помиляюся, там є конюх, двоє фермерів, наш друг доктор Мортімер, очевидно, людина бездоганно чесна, і його дружина, про яку нам нічого не відомо. Не забудьте й про натураліста Степлтона з сестрою — дуже привабливою молодою особою, як кажуть. Далі йдуть містер Френкленд із Лефтер-Холу — про нього ми теж нічого не знаємо, і кілька інших сусідів. Ось люди, які мають перебувати під вашим пильним наглядом.

— Старатимуся вас не підвести.

— Ви взяли зброю?

— Так, гадаю, це не буде зайвим.

— Безумовно. Тримайте револьвер при собі вдень і вночі, навіть на мить не втрачайте пильності.

Наші друзі вже встигли придбати квитки першого класу й чекали нас на платформі.

— Ні, нічого нового, — сказав доктор Мортімер, відповідаючи на запитання мого друга. — Можу тільки заприсягтися, що останні два дні за нами не стежили. Ми весь час про це пам’ятали, і ніхто б не вислизнув від нашої уваги.

— Сподіваюся, цими днями ви не розлучались?

— Так, за винятком учорашнього. Я маю таку звичку — після приїзду в місто присвячую один день розвагам, і вчора я був у музеї Хірургічного коледжу.

— А я пішов у парк подивитися на відпочивальників, — сказав Баскервіль. — І все було досить спокійно.

— Проте з вашого боку це було нерозсудливо, — сказав Холмс, насупившись, і похитав головою. — Я вас прошу, сер Генрі, не виходьте без супроводу, інакше не оминути вам лиха. Ви знайшли іншого черевика?