Удари повторювались рівномірно через короткі, але точні проміжки часу. Мишко прислухався. Як тільки перший страх минув, він зрозумів, що звуки долітають не з-під землі і не з болота, а звідкись справа, з лісу, і зовсім зблизька.

Притиснувши палець до губів, він подав хлопчикам знак не рухатись, а сам, пригинаючись до землі, поповзом почав наближатися туди, звідки чулися незрозумілі звуки. Але за ним поповз Генка, а за Генкою — Жердяй. Цього разу він знову побоявся лишатись один. Вони проповзли кроків двісті. Удари лунали все ближче й ближче. Тепер стало зрозуміло, що десь копають і відкидають землю. Між деревами промайнула смужка місячного світла. Мишко обережно розсунув гілля…

Перед ним була маленька галявинка, а посеред неї яма. Два земляні бугри височіли по її краях. Біля ями сиділи два чоловіки і курили.

Це було зовсім близько. Дивно, як ці люди не почули наближення хлопчиків.

Хоч як змінюється обличчя при місячному сяйві, Мишко одразу впізнав парубків, яким човняр передав тоді мішки. Що ж вони копають у лісі? Напевне, ті ями, на які звернув увагу Жердяй, теж вони викопали.

Потім один парубок плюнув на недокурок, кинув його, підвівся, взяв лопату і стрибнув у яму. Те ж саме зробив і другий парубок. І все це без жодного слова.

Знову почулися рівномірні удари лопат.

Мишко подав Генці і Жердяєві попереджувальний знак і почав тихо відповзати назад. Генка і Жердяй поповзли за ним.

За кілька хвилин три маленькі в'юнкі тіні швидко промайнули краєм просіки, прямуючи назад, у табір.

Отже, парубки — в лісі. Хлопці торжествували. Виявляється, вони мали рацію. Тут діє банда, інакше чого б парубки ховались? І очолює банду човняр. І, звичайно ж, вони вбили Кузьміна.

Правда, вони чогось шукають у лісі, весь ліс перекопали. Може, скарб, про який з такою іронією говорили і слідчий, і лікар, і художник. У такому разі тим імовірніше, що саме вони вбили Кузьміна, колишнього лісника. Тепер лишається тільки довести це.

Але як довести? Адже слідчий не звертає на хлопців ніякої уваги. А може, він сам хоче що б там не було довести, що Микола винен? Важко цьому повірити, але деякі обставини зміцнили Мишкові підозри.

Коли слідчий приїжджав у село, то він довго розмовляв з куркулем Єрофєєвим. А другого дня Мишко побачив Єрофєєва у Жердяйовій хаті.

Єрофєєв сидів на лаві. Він часто виймав із задньої кишені велику квітчасту носову хустку, схожу на маленьку скатерку, і витирав нею спочатку червону зморшкувату шию, потім лоб і, нарешті, окуляри. Без окулярів його очі були зовсім маленькі, червоні, безпорадні…

Потім він надів окуляри і сказав:

— Ось так, Маріє Іванівно, по-божому треба мислити, по-божому жити. Тобі громада допоможе, і ти громаді допоможи.

— Що ж я можу зробити? — журно спитала Марія Іванівна; вона сиділа біля столу, підперши голову рукою.

— Поїдь у місто, з сином поговори. Навіщо він безневинних підводить?

— Та хіба ж він звинувачує кого?

— Звинувачувати не звинувачує, а від своєї провини відмовляється, — суворо і поважно сказав Єрофєєв. — Тому й шукають інших. Дивись, і безневинного притягнуть… Ось приїжджав слідчий, допитував: «Хто човен забрав?» А хто його забрав? Може, хлопчисько який… А тут на все село, на всю громаду підозра падає. Хіба в човні справа? Тут людину вбито, ось що тут.

— Може, Микола і невинний зовсім, — сумно промовила Марія Іванівна.

— Хто ж тоді винний? Двоє ж їх було, — Єрофєєв зітхнув. — Ні, вже коли согрішив, так покайся. Негарно. Всьому селу, всій громаді неприємності. Хіба ж можна? Ну, посварилися, в несвідомості був. Хіба багато йому дадуть? Тим більше бідняк. Радянська влада до бідняків поблажлива. Через рік і під амністію попаде.

— Хіба ж можна взяти на себе такий гріх, якщо не вбивав? — сказала Марія Іванівна.

— Гріх буде, якщо не покається, — відповів Єрофєєв. — Безневинних із-за нього тягають. Слідчі їздять, нишпорять… Звичайно, нікому від них не боязко, совість у всіх чиста, ну а все ж неприємність. Не можна так… Громада — сила. Хіба ж можна проти громади йти? Громада і з скрути тебе виручить, громада і в біді допоможе. Миколу твого все одно засудять, бо винен. А тобі тут з людьми жити. От і подумай: як на тебе люди дивитимуться, якщо син твій громаду підводить?

Марія Іванівна тупо дивилася на ріжок стола.