Хлопці обміркували становище.

Тут Ігор і Сева залишили пліт. Куди ж вони пішли?

— Вони пішли на станцію, — сказав Генка.

— А може, в село? — гадав Славик.

— Чого?

— За вірьовками. Хочуть полагодити пліт і плисти далі.

— На такій руїні!..

— От що, — сказав Мишко. — Генка з Славком нехай рушають на станцію, а ми з Жердяєм попливемо в село. Як воно називається, Жердяй?

— Грачині Висілки.

— У Грачині Висілки й підемо. Можливо, хлопці туди заходили. Якщо не за вірьовками, то, може, за продуктами. А ви із станції повертайтесь у село. Ми вас чекатимемо, тільки особливо не затримуйтесь. — Мишко поглянув на годинник: — Ого, вже пів на п'яту! От і день промайнув.

Генка і Славик попрямували на станцію. Мишко з Жердяєм повернулися в човен і попливли до села Грачині Висілки. Підійматись до села їм не довелося. Біля берега купалися сільські дітлахи. І вони сказали, що справді вчора ввечері тут були два піонери. Приплили вони на човні, розпитали, яке село буде далі, і поплили вниз.

— На човні? — здивувався Мишко. — А які вони з себе, ці піонери?

З розповіді дітей було зрозуміло, що це саме Ігор і Сева. Один худорлявий, чорний, горбоносий, другий біленький, товстенький.

Звідки ж у них човен? От ще новина!

— А який же в них човен? — спитав Мишко.

Діти пояснили, що човен був звичайнісінький. Але такого човна в селі не було, це був чужий човен, і Сева з Ігорем поплили на ньому далі.

— Далі ніж до Фролчиного броду не попливуть, — сказав Жердяй. — Там кладки всю річку перегороджують. А за кладками — млин з греблею.

— А далеко до Фролчиного броду? — спитав Мишко.

— Верст десять буде, — непевно відповів Жердяй. — До ночі дістанемося.

— Так треба ж іще Генку і Славка дочекатися, — похмуро промовив Мишко. — Поки повернуться Генка і Славик, день вже закінчиться.

Денна спека змінилася вечірньою прохолодою. Комарині рої закружляли над річкою. Її далечінь оповивав туман. Довгі тіні лежали на воді. І тільки за далекими горами спалахували останні бронзові відблиски сонця.

Нарешті прийшли зі станції Генка і Славик, стомлені, сердиті, запорошені. Як виявилось, станція була зовсім не близько. До того ж у селі на них накинулись собаки, дідько б їх узяв! І зовсім це не станція, а всього-на-всього нещасний полустанок. Тут зупиняється тільки один поїзд о десятій годині ранку. І ніяких хлопців ніхто не бачив.

У кількох словах Мишко роз'яснив становище. Хлопці сіли в човен і рушили далі.

Зразу ж за селом їм заступили дорогу корови. Вони стояли у воді на всю широчінь річки. Хлопці веслували обережно. Славик, який стояв на носі, завзято розмахував руками, але корови тільки насторожено скоса на нього позирали і не рухалися з місця.

— Н-но, руш, чого стала! — кричав Славик.

— Кому ти кажеш «но»? Це ж не коні, — сказав Генка. — Треба кричати «алльо».

— Алльо! — закричав довірливий Славик.

Але й цей окрик не вплинув на корів.

Генка аж боки рвав од сміху.

І тільки розмахуючи веслами і піднявши страшенний лемент, хлопці примусили корів посторонитися і проклали собі шлях.

Деякий час вони пливли без особливих пригод.

Погасли останні промені сонця. Річка одразу стала мовчазною. Мовчали й хлопці. Дуже вже безлюдно і тоскно було навкруги.

— А де ж Фролчин брід? — спитав Мишко.

— Скоро має бути, — відповів Жердяй.

Швидко спускалася ніч. Береги втрачали свої обриси. Нічого не вдієш, доведеться зупинитися на ночівлю, інакше в темряві вони можуть не побачити Ігоря і Севу.

Вони влаштувалися па ніч у великому стозі сіна; перенесли туди свої речі, а човен витягли з води і приторочили цепом до дерева. На вечерю їм дісталися лише шматочки хліба, змочені в річковій воді.

Останні промені сонця освітлювали верхів'я дерев, але на лісових стежках уже лежали густі тіні. Затих пташиний гомін. Одразу кудись зникли джмелі і мухи.

І от уже в кущах і на траві замиготіли світлячки. Нові звуки оживили ліс: верескливо реготав пугач, огидно закричала сова: вона то жалібно плакала, як маленька дитина, то стогнала, як тяжкохворий, свистіла, пищала, а то просто ухала: «Уху! Уху!..» І цей крик. одразу, нагадав хлопцям човняра.

Їм стало страшно. В сіні щось зашаруділо. Генка висловив думку, що це гадюки. Але Жердяй запевнив його, що гадюк тут не буває. Знову прокричала сова.