– Телефонний?

– Машини. Він приїздив його провідувати. А номер такий, що запам’ятовується.

– І можна дізнатися, чия ця машина? – пожвавилася Землепотрясна.

Руда Пуфик, що із приходом гостя втратила Даринині коліна, але залишилась у кімнаті, щоб їх вартувати, прохально потяглася до них передніми лапами. Але хазяйка неввічливо відсторонилася.

– Можна, але не треба. – Мир знову дивився в підлогу з виглядом людини, що занурилася в саму себе й потонула там. – Ця машина у вас під будинком. Я на ній приїхав…

– Це твоя машина? – невпевнено спохмурніла Дарина.

– Це машина мого батька. Митя – мій брат. Дмитро Красавицький.

– Ось тобі й К. Д.! – приголомшено ахнула Чуб. – Співчуваю! Чесно! – несподівано перейнялася вона людськими почуттями до нього: тепер, коли його присутність більше не загрожувала Марійці розчаруванням, а їй жахливим викриттям у чаклунстві, Дарині стало щиро жаль красеня. – Позашлюбний? І батько нічого не говорив, так? Боже, жах який – дізнатися про себе таке! Уявити тільки, я зараз з’ясовую, що в мене є божевільна сестра…

– Виходить, – жахнулася одночасно з нею Марійка, – для того щоб виправдатися, тобі треба звинуватити рідного брата?! А що ж твій батько? Він такого не витримає!

– Я нікого не збираюся звинувачувати, – ледве чутно мовив Мир. – Я піду в міліцію. Я скажу, що це я.

– Дурень, – кинулася захищати його від нього самого Дарина. – Твоєму братові нічого не буде! Він же божевільний! Переведуть на жорсткіший режим. І правильно зроблять! Коли б не цей ваш схибнутий лікар, що дозволяв йому все на світі. Пустив маніяка в город!

– Він і прийняв нас тому, що думав: це прийшов твій батько! Ото він злякався, побачивши тебе. Він же знав, що ти не знаєш про брата, – загальмувала на попередній темі Ковальова.

– Треба негайно повідомити слідчого! – рішуче резюмувала Чуб. – Доки він нікого ще не вбив. Адже скарб, як з’ясувалося, досі там.

– Скарб…. – Мир сумно зітхнув, немовби кажучи «це пусте», але сказав незрозуміло: – Будь проклята ця любов! Щоб любити, треба бути сильним – слабкий на любов не здатний! А я – сильний. Принаймні я сильний…

– Про що це ти? – насторожилася Дарина, вже здогадуючись, у чому таїться проклята каверза.

– Якщо я скажу, що це Митя, Марійка мені не пробачить, – виправдав він її гірші підозри. – Він же сподобався їй. Я бачив. Вона його захищала…

Дарина різко схопила Марійку за руку і поглянула на її годинник. 17.40. Присуха набула фатальних форм!

– А може, це справді не він? – негайно виправдала гірші підозри Мира Марійка. – Може, це сам «дядько Киря»! Якщо він відданий хворому, – спішно залепетала вона, – то уявляєте, як відданий йому Митя? Добрий лікар у нього – все світло у віконці! Що той скаже, те він і зробить. А розкриється – Снуровський умиє руки і скаже: що ви хочете, він же божевільний. Він використовував його наосліп. Підіслав до Рити… Чи ні. Він сам убив Риту й Миколу Петровича! Знаючи: в разі провалу він просто зверне все на пацієнта!

– Ти ж кажеш, він його страшенно любить! – обурено заперечила Чуб.

– Ну і що? Що Миті загрожує? – розгарячилася Марійка Ковальова в пориві почуттів до васильковоокого Василькова, видавши на-гора цілком струнку версію. – Увесь його «жорсткий режим» буде під м’яким контролем того ж дядька! Він спеціально напхав його інформацією. А раз напихав, значить, знав: і про скарб, і про гетьмана. Він цікавиться історією! Він сам – божевільний! Психіатри часто божеволіють. Божевілля заразливе – це науково доведений факт! А Снуровський – фанат божевілля! Він вважає, що божевільні – обрані! Бо вони бачать і відчувають те, чого не осягають нормальні люди.

– Він не К. Д.! – осадила її поглядом Чуб.

– Ти що, і справді думаєш, що листи писав нам Митя? – зневажливо поцікавилася Марійка. – У нього є червона вітрівка? – вимогливо спитала вона у Мира.

– Ні.

– А в лікаря?

– Сестра не знає.

– Ось!

Дарина з силою смикнула сперечальницю за руку:

– Ну що – ось? Лікар, хворий – яка різниця?! Нехай заарештують обох. Головне, швидко скажи цьому ідіотові, що ти пробачиш, і нехай їде в прокуратуру!

– Але якщо Митя не винен, а його заарештують, битимуть, – зажурилася захисниця ясноокого божевільного, – а заарештований лікар уже не зможе йому допомогти. Краще не поспішати, а вирушити туди вночі учотирьох…

– Щоб нас усіх прирізали? – очманіла Земплепотрясна. – Тобі одногрупниці мало? Друга татового мало? Мало того, що третьою має бути Києвиця? Так ми ще самі на забій попремося? Бери – не хочу! Ось тобі три дурки на вибір!

І самі! І самі! Як ті двоє – «по волі їх»! Випадково! Тільки вони не знали, а ми ж бо знаємо, чим ця випадковість закінчиться!

– Не про-ба-чить, – сказав Мир по складах, немов підписував собі смертний вирок.

– Два дурні! – завищала, як різана, Чуб. – Павловка вдома! Не хочете – я сама в міліцію піду… Зараз же!