Пуфик вітально нявкнула.

Із дверей безперильного балкона вийшла білявка Беладонна, очевидно, повернулась із прогулянки по карнизах. У зубах вона несла щось, спочатку сприйняте Марійкою за мишу, яку порядні кішки приносять, спіймавши, своїм улюбленим хазяям. Але «щось» виявилося невідомою Ковальовій рослиною, зім’ятою, зеленуватою й непривабливою, і підносити її кішка їм не захотіла.

Випустивши здобич із рота, Беладонна раптом осатаніло заричала, розпушивши хвоста, що піднявся олівцем, за два стрибки перенеслася на камінну полицю і з ходу заїхала по бандитській морді Бегемота обуреною пазуристою лапою. За секунду кішка й кіт сплелися в стрімкий чорно-білий клубок. Клубок звалився з полиці на підлогу, розпався, зашипів і зчепився знову.

Марійка перелякано забігала навколо, боячись сунути руку в котячий тайфун, що гарчав і дряпався. Чуб, скинувши з колін Ізиду Пуфик, яка залишилася абсолютно байдужою, метнулася до столу, де стояла третя, не використана ніким Марійчина пляшка кока-коли.

Але згодилась і вона. Коричнева вода, що розігрілася за день, із шипінням вирвалася з шийки, забризкуючи все навкруги, і Чуб гидливо направила на звірів, які билися, липкий і неконтрольований потік пористої піни.

Бегемот тут же відскочив, зневажливо обтрусився всім тілом і, зло огризнувшись жовтими іклами, помчав на балкон. Схожа на мокру курку Беладонна запирхала, незадоволено й безуспішно лизнула опалий жовтий бік, але несподівано вигнула трикутником спину й істерично завила, дивлячись поверх каміна і притискуючи вуха.

Пуфик стрибнула на спинку крісла і, боязко пригинаючись, витягнула перелякану шию в бік блакитної «візантійки».

– Боже, дивися, фреска! – скрикнула Марійка.

– Ну, фреска. Вона завжди тут висіла… – почала Дарина. Але не договорила.

Тепер, коли камінна полиця була порожня, Чуб побачила: коромисло терезів у руках напівстертої дами стоїть практично перпендикулярно, і їхня нижня чаша упирається в край картини.

– Що це означає? – розлючено вчепилась у свій ніс вона.

– Вона набула влади! – глухо зашипіла Беладонна.

– Вона? – ткнула Дарина пальцем у блакитну «візантійку».

– Та, що була з вами! Третя! Сила в ній!!!

– Сила? – розгублено повторила за нею Дарина. – В Каті? Мамо, вона ж зірвала змію… – зрозуміла вона. – І їй відразу почали снитися ці сни! І Бегемот її слухається. І Чорт! Бачите, бачите?! – застрибала Чуб. – Я хоч скільки чортихаюся – нічого. І будинок! Пам’ятаєте про конкурентів, які рухнули? Про «зруйную в’язницю власними руками»? Сьогодні розвалився будинок на Оболоні! Ян недаремно натякав. Це вона! І Мира вона не випадково збила! Вона відчувала, хто він. Вона набула справжньої влади! Вона дійсно стала справжньою Києвицею!

– Але треба якось знайти її, попередити, – захвилювалася Марійка.

– Пізно. Вона не захоче слухати вас! – виблискувала очима Беладонна.

– А Диявол? Змій? – блідо спитала студентка.

– Він буде з нею. А вона з ним…

– І що це означає? – сіпнулася Дарина.

– Це означає, – сказала Беладонна, ретельно вимовляючи кожен склад, – що сьогодні вночі загине Місто!

– Наше? – безглуздо перепитала Марійка.

– І ми? – безглуздо уточнила Дарина.

Кішка повернулася до принесеної нею рослини й неприязно струсонула спочатку передньою, потім задньою лапою, що котячою мовою жестів означало найвищу міру зневаги.

– Це щитник, – муркнула вона. – Я знайшла вам. Але пізно.

– ЩиТНиК? Це?! – Дарина, схилившись над непривабливою зеленою рослиною, зіщулилася так, ніби стала раптом безнадійно сліпою та короткозорою. – Це папороть?! Справжня? Але вона цвіте тільки опівночі! Одну секунду! А зараз…

– Нісенітниця! – пирхнула кішка. – Папороть – не будильник! Вона цвіте, коли дозріє… А зав’язується в дні сонцестояння.

– Але сонцестояння – сьогодні, на Купала! Так написано в книзі! – спростувала Дарина.

А Марійка кинулася до перекидного календаря на бюро довести безграмотній кішці їх правоту з цифрами в руках.

– «6 липня. Захід сонця 21.10. Тривалість дня 16.15», – прочитала вона і здивувалася, перейшовши на попередні сторінки: – Слухай, і справді не сьогодні! Найдовші дні в червні! 21-го і 22-го тривалість 16.27. Може, зі стилями наплутали… Чи у наших предків не було секундоміра, і вони визначили приблизно. Трохи помилилися.

– І за тисячу років ніхто не додумався їх поправити? – застогнала Землепотрясна. – Чорт, нікому вірити не можна!

Ніколи не зрозумієш, де у вас казка, а де історія. Усі твої історики – лохи! І ти теж! Це у вас називається наука!

– Зжуйте щитник, – похмуро запропонувала Беладонна. – Тільки це вам не допоможе.

Пуфик жалібно занявчала, притискаючись до Дарининих ніг.

– Ось тобі й кінець світу о 21.10! – заплакала в унісон із нею Дарина. – Одна радість, я його таки побачу! Тільки я – не Арнольд Шварценеґґер. А Диявол – не Робін Танні…

– Щоб перемогти його, треба бути справжнім богатирем. Муромцем, – сумно закінчила Марійка, подумки оплакуючи свою погибель у розквіті літ.