– Не шукай його Тут. Його Тут немає.

Я відступила від нього на кілька кроків:

– Звідки ви знаєте?

Він важко опустився на кам'яний виступ, потер очі рукою і прошепотів, наче сам до себе:

– Нічого не бачу. Зараз. Майже повністю осліп. А колись бачив. Багато цікавих речей. – Старий повернувся і простягнув руки у тому напрямку, де стояла я. – Тепер тільки відчуваю. Руками. Жадаєш відповіді, дівчинко? Гаразд. Його Тут нема, бо я сам бачив, як він умер.

Я відступила ще далі і вперлася спиною у єдину в цьому неправильному місці стіну:

– Що ви говорите? Ян не помер. Його врятували, його відвезли до ліка…

Старий голосно зареготав:

– Де його врятували? Може, в якомусь іншому світі? На іншій землі? Тут твого Яна ніхто не рятував. Ніхто не відвозив його до лікарні. Тут його вбили. Це – зовсім інший сон, дівчинко. Не з таким щасливим кінцем, як той, що сниться тобі щоночі. – Його голос посуворішав. – Послухайся поради старого – припини пошуки. Ця справа не для маленьких дівчаток. Відмовся, доки не пізно.

Пересиливши огиду, я підійшла до цигана, впала перед ним навколішки, поклала руки на його плечі і спробувала зазирнути в його майже срібного кольору очі:

– Вже пізно. Я не можу повернути назад. Я навіть не можу озирнутися, бо закам'янію, як дружина Лота. Від того, що я залишила позад себе у цьому світі, не можна не закам'яніти, повірте мені.

Він уважно вдивлявся у моє обличчя, мов уперше мене бачив.

– Колись ти боялася мене, дівчинко. Я кивнула:

– Так. Дуже боялася. Мені здавалося, що ви хочете забрати в мене Яна чи мене в Яна. Тоді мені було що втрачати. А зараз… Послухайте! Я віддам вам усі свої гроші. Все, що маю. Тільки скажіть, як знайти Яна.

Старий похитав головою:

– Ти дивись, яка смілива боягузка. Мені не потрібні твої гроші. В мене вже є пляшка. – Він поплескав себе по кишені. – Це все, що мені треба. А щодо Яна… ти тут не знайдеш. Нема його Тут. Він умер. Його вбив батько. Спочатку допоміг йому народитися, а потім – умерти. Своїми власними руками. Батьківськими. І не було ніякої лікарні. Ніхто його не рятував. Він загинув. Розумієш? За-ги-нув! От і вся відповідь.

Мої руки безсило впали з його плечей.

– Але…чому??? Ви – мудра людина, багато бачили, поясніть мені, дурній, чому батько вбив свого рідного сина?

Старий циган беззубо усміхнувся:

– Заздрість. Найдавніше з усіх почуттів. Батько був з виродків. Син народився з Останніх. Батько це одразу зрозумів. Він знав про легенду. Знав про Старий народ і його Велику віру. Він убив сина через те, що побачив у його очах. Те, що було втраченим для таких, як він. Те, що було недосяжним. Те, що він ніколи не матиме. Забута магія. – Він перейшов на шепіт. – Кохання.

От і все. Я повільно підвелася:

– Дякую. Ви мені дуже допомогли. Велике спасибі за відповідь.

Старий махнув рукою:

– Нема за що. То було несправжнє запитання, бо відповідь на нього ти принесла з собою. Ти знала її від самого початку.

Він витягнув пляшку і почав жадібно пити. Горілка полилася його підборіддям, шиї, темною плямою розплив-лася на брудній сорочці. Відвернувшись від старого, я повільно пішла до виходу з цього дивного будинку. Дорогою підібрала уламок розбитого дзеркала. Просто так. На згадку.

Потяг мчав у повній темряві. «Він загинув. От і вся відповідь». Колеса раз по раз вистукували одне й те саме речення: «От\ і\ вся\ від\ по\ відь. От\ і\ вся\ від\ по\ відь». Так, старий. Я зрозуміла тебе. І себе також. Все справді дуже просто.

Я розслабилася, заплющила очі і почала прислухатися до механічної колискової потяга.

Ян завжди був там, де Спокуса.

Спокуса… Так ми охрестили найвищу скелю на узбережжі. Дев'яностодвометрова красуня у формі сльози. Горда і небезпечна, вона височіла над іншими скелями, як королева, бо порівняно з нею вони мали вигляд звичайних кам'яних уламків. Жодних несподіванок. Просто почет.

Спокусою було підійти до її краю і зазирнути в обличчя безодні. Спокусою було стрибнути з неї в океан, що шаленіє пристрастю. Спокусою було… спокусити Яна на її вершині, лягти поруч з ним на теплу кам'яну площадку і примусити скелю здригатися не від поштовхів океанських хвиль.

Я не вмію опиратися спокусі. Я ж казала, що я слабка.

Очі Яна навпроти моїх. Я цілую його очі.

– Я все знаю, Марго.

Його руки пестять моє волосся. Я цілую його руки.

– Я знаю, що для тебе я – тільки сон.

Губи Яна торкаються моїх пліч. Я цілую його губи.

– Я знаю, що ти живеш в іншому світі.