Так. Це він правильно підмітив.

– Можете на мене розраховувати, Олеже Михайловичу. Потиск руки, і я знов у приймальні. Оце так так!

Півгодинна розмова, наслідки якої можуть вплинути на роки. Я повільно спускалася сходами. Дивно, що людський розум сприймає погані звістки швидше, аніж хороші. Може, через занижену самооцінку? Ми на всі сто впевнені, що ні на що хороше не заслуговуємо, тому й не віримо в удачу.

Я вийшла на хідник і пішла до найближчої крамниці по хліб – в животі бурчало.

– Марго!

Думки недовірливо юрмилися навколо нової інформації, прискіпливо роздивляючись її з усіх боків, обмацуючи.

– Марго!

Невже мені насправді так пощастило? Вчорашня студентка, неповних три роки досвіду, і така престижна фірма… Слів бракує. Тепер мені не потрібно більше жити у гуртожитку. Прощавай, тісна кімнато!

– Марго! Та що ж це таке! – Хтось ухопив мене за руку. Я повернулася – срібло волосся, смарагд очей, золото шкіри, витвір сонця… Припини, Марго! Ще хвилина – і ти заспіваєш «Пісню над пісні!»

– Здрастуйте, Костянтине! Вибачте, замислилася.

– Я помітив. Гукаю вас – не обертаєтеся. Біжу – не можу наздогнати. Швидка і невловима, як гірський потік!

Так, у нас тут справді вечір любовної лірики.

– Як співбесіда?

– Дякую. Здається, добре. Через тиждень – на роботу.

– Вітаю. – Костянтин погладив мою руку. Я здригнулася. Він помітив:

– Це треба відсвяткувати. Обирайте ресторан.

– Вибачте… Мені дуже прикро, але…

Метал у голосі:

– І чути нічого не хочу! Я впевнений, ви зголодніли: тяжкий день, нервова перенапруга. Повечеряйте зі мною, не відмовляйтеся! Заразом і віддячите за допомогу. Ви мені заборгували, пам'ятаєте? Підступний прийом, я знаю, проте мені не залишається нічого іншого, як скористатися ним. То який ресторан?

Ця хвороблива любов до повторення! Це вічне прагнення ввійти в одну й ту саму річку! Хто може цьому опиратися, – закидайте мене камінням, – я не змогла.

– «Золотий дракон». В'єтнамський ресторанчик у парку Горького. Знаєте?

Він кивнув:

– Гарний вибір. Вишуканий смак. Скажіть, Марго, складно бути бездоганною?

Місячне коло світильника здавалося сонячним і різало очі. Золоті крісла, червоні скатертини, жовті дракони – все збігалося і водночас було іншим. Тоді – азіатська казка. Зараз – яскрава сухозлітка.

Ми посиділи з годину і весь час не розмовляли, а гралися. Обережно здавали дрібні карти, блефували, ховали козирі. Я втомилася. Костянтин був небезпечним супротивником: удвічі старший, вдесятеро досвідченіший, в сто разів сильніший. Я боялася його і водночас бажала. Суміш почуттів була такою дивною, що я й не знала, як на неї реагувати і що робити. Хоч це – досить цікаве питання. Чи могла я, чи була я в змозі хоч щось зробити?

– Дякую за надзвичайний вечір, Костянтине, і ще раз – велике спасибі за допомогу.

Він загасив пальцями ароматичну свічечку:

– Ви поспішаєте?

– Відверто кажучи, я дуже стомилася.

– Дякую за відвертість.

– Ну не ображайтеся, будь ласка! Я не хочу здатися вам невдячною, неввічливою, але день був божевільним. Я досі не отямилася від несподіваного успіху. Це так дивно – б'єшся, б'єшся, як риба об лід, а потім – на тобі! – все влаштовується саме собою.

Костянтин так дивно на мене дивився. Занадто серйозно чи що? Зненацька потемнілими очима.

Я хотіла сказати йому щось приємне, щось, що поверне колір його очам.

– Знаєте, досі не збагну, чому ви вирішили мені допомогти. Як узагалі не забули про моє існування?

Він усміхнувся:

– Як я міг? Ви незабутні, Марго.

Ні, він не хоче відкривати карти. Азартний гравець. Усе життя – одне велике казино, так, Костянтине? Ну що ж, грати так грати.

– Тоді і в мене є щось спільне з вашими компліментами, Костянтине.

– Що саме?

– Вони теж незабутні.

Він засміявся і накрив мою руку своєю. Я хотіла звільнитися, проте він ще міцніше стиснув її, повернув долонею догори і поцілував зап'ясток. У цьому поцілунку було все – його рот, язик, зуби. Я закусила губу і висмикнула руку. Костянтин поцокав язиком:

– Ми народилися без захисної оболонки? Така чуттєвість…

Тільки не червоніти, Марго!

– Вибачте, мені час…

– Гаразд, гаразд! Заспокойтеся, Марго! Я розрахуюся і відвезу вас додому.